Коли роман Емілі Бронте «Буремний перевал» був опублікований у 1847 році, він зустрів переважно подив і різку критику. Його називали «диким», «грубим» і «огидним» твором, що шокував вікторіанську публіку великою кількістю жорстокості, шаленої пристрасті та відсутністю традиційних моральних уроків.Роман сприймався як похмурий, майже диявольський твір, який згодом, через десятиліття, було визнано шедевром світової літератури.Тож цікаво спостерігати за сьогоднішньою реакцією публіки на нову адаптацію відомої історії, яка в основі своїй завжди була скандальною. Говорити про сюжетні відмінності фільму від роману Бронте буде неповагою до самої режисерки Емералд Феннел, яка чітко сформувала своє бачення: Це може бути лише спроба взяти крихітний фрагмент книги й осмислити його , — говорить Феннел в одному з інтерв’ю.Збудлива жорстокість — головний настрій «Буремного перевалу». Навідміну від попередників, режисерка свідомо повертає твору його первісну дикість і яскравість, не переймаючись питаннями доброго смаку.Візуал фільму засліплює аудиторію образами, які прийнято вважати вульгарними. Їх змінюють вражаючі пейзажі англійської природи і сюрреалістичні інтер’єри. Чим гірше різнорідні елементи поєднуються між собою, тим краще. Полуниця розміром із голову, риба в желе, шпалери кольору шкіри з родимками та латексні сукні треба бачити на власні очі, інакше вашому переказу ніхто не повірить. І все ж таки, проблема є!Проблема в тому, що фільм недостатньо обурливий! Там, де Бронте йшла до межі уявного та допустимого, Феннел зупиняється на півдорозі. І залишається питання: чому?..Можливо через певний час, подібно до роману Емілі Бронте, фільм Емералд Фленнел отримає світове визнання. А можливо він залишиться попсою, виконаною з нахабством і запалом. Дізнаємось згодом. Проте вже сьогодні можна впевнено сказати, що фільм не залишив байдужим нікого, виконавши одну з головних місій мистецтва — розпалити емоцію. #union_прокіно