"Як я вбив Плутон і чому це було неминуче" Майкла БраунаОцінка: ☀️☀️☀️☀️☀️Прекрасна книга, яку мені порадила Оля. Разів так 100 200. Певно, це могло трохи вплинути на черговий вибір. І сталося, що книга зробила хет-трик в серії книг Бородатого тамарина після північного та південного полюсів. І як виявилось, це був ще не кінець серії 😉В цілому, мені одразу було зрозуміло чому і як Плутон помер, ще до прочитання. Але це зовсім не вплинуло на задоволення від читання. Бо книга зовсім трохи про Плутон, а більше про наукове та навіть сімейне життя автора.По суті, перед читачем відкривається життєва подорож цього неординарного вченого, повна пошуків і викликів. І якщо ви думаєте, що планету вбити доволі просто, то заперечу вам: для цього потрібно витратити роки на навчання, а потім ще більше років на те, щоб вдивлятися в тисячі і тисячі фотографій нічного неба, щоб, якщо пощастить, побачити маленьку цятку, що рухається, і вже після того, показати ту цятку науковій спільноті.- Тобі не здається, що загалом для астрономії було б краще, якби відкривалися нові планети, а не знищувались старі? Якщо ви хочете знати концепцію вбивства Плутона, то можете заглянути під спойлер: справа в тому, що Майкл Браун відкрив декілька великих небесних тіл в сонячній системі, тож науковій спільноті потрібно було вирішити, чи то планети, чи ні. А якщо ні, то чи Плутон лишається в статусі планети? Ну, відповідь ви вже зрозуміли - планет стало не більше, а менше. І з наукового погляду - це правильно."Виною" всіх цих космічних пригод став особливий стиль погляду автора на світ. Спробуйте зрозуміти науковця: спостерігати => знайти невідоме => сформувати гіпотезу => ще спостерігати => накопичувати дані та розрахунки => перевірити гіпотезу => дійти висновків.Бідою (в очах оточуючих, а не самого автора) було те, що така модель поведінки прикладалась до всіх сфер життя, навіть до новонародженої доньки. Чи можна описати немовля графіками та функціями? Навряд. Але Майкла це трохи відволікало та приносило спокій.Ми витратили кілька годин поки намагалися з'ясувати, чи в Даяни починалися пологи, чи то була помилкова тривога. Я побудував декілька графіків. Брауну, завдяки його розуму, навичкам і кропіткій багаторічній праці вдалося зробити чимало відкриттів там, де інші давно опустили руки.Дізнатися, що твоє нещодавнє відкриття вважається майже неможливим, - один з найприємніших моментів у науці. І самі ці відкриття стали камнем спотиканням перед науковою спільнотою та звичайними людьми у визначенні такого простого та знайомого слова "планета".По цей день я натрапляю в інтернеті на вигуки "Плутон це ПЛАНЕТА!", хоча пройшло вже 20 років зі зміни його космо-статусу. Люди прив'язались до далекого і холодного Плутона і тепер не бажають його відпускати.Хіба не чудово було би просто дбати про науку й не перейматися через її вплив на культуру? Хіба не добре було б мати можливість просто сказати те, що здається правильним? Мені ця книга здалась сестрою-близнючкою "Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака" Річарда Фейнмана. Так же легко, так же цікаво, так же захопливо. І багато гумору. Якщо знаєте ще твори/книги в такому стилі, будь ласка, поділіться в коментарях 🥺#відгук ✅🙋