Козаки у московському полоні.🔥⚔️💪— Кидай мушкет, козаче! Царська милість безмежна, пощадимо! — кричав із-за бруствера московський стрілець, вимахуючи бердишем.Молодий джура Грицько, притискаючи до грудей порожній порохівницю, вже хотів було підвестися, але важка рука старого Олекси м'яко, але залізно притиснула його назад до мокрої землі: — Сиди, дурню, і не рипайся. Нема в них ніякої милості. Краще останню кулю собі в скроню, ніж до них у руки.— Та вони ж хрест цілують, дядьку! Кажуть, піддастеся — жити будете! — гаряче шепотів хлопець, витираючи порохову кіптяву з обличчя.З глибини розбитого редуту почувся глухий, хрипкий сміх пораненого сотника, який затискав рану на животі: — Хрест цілують? Еге, малий, московит хрест цілує, коли йому треба тебе з окопу виманити. А як тільки зброю віддаси — той самий хрест тобі на могилі й поставлять. Вони козака за рівного ворога не вважають. Для них ми «бунтівники» та «зрадники», яких треба не в полон брати, а випалювати під корінь.Цей короткий діалог на полі бою описує всю суть того, як Московське царство століттями поводилося з полоненими українськими козаками. У тогочасній Європі чи навіть у стосунках із Кримським ханством існували чіткі правила: полонених старшин тримали для викупу, рядових козаків могли обміняти. Для Москви ж козак, який захищав свої права, автоматично ставав «державним злочинцем».Коли у червні 1659 року під Конотопом гетьман Іван Виговський ущент розгромив царську кінноту, цьому передували запеклі й криваві бої. Напередодні самої битви московські війська князя Трубецького зуміли захопити в полон кілька сотень козаків-оборонців. Замість утримання бранців, московське командування влаштувало демонстративну криваву баню: абсолютно всіх полонених українців вивели на поле і просто порубали шаблями та обезголовили на очах у решти війська, щоб посіяти паніку.Якщо ж козака не вбивали одразу, імперська машина вмикала інший, ще більш витончений садизм — цивільне знищення. Тих, хто становив політичну загрозу, живцем замуровували в каземати або відправляли в Сибір. Коли у 1672 році через підступні доноси московити заарештували славетного кошового Івана Сірка, його негайно запроторили до Тобольська. Чоловіка, який уособлював дух Степу, закували в кайдани й тримали в глухому дерев'яному острозі серед вічної мерзлоти, намагаючись зламати його волю. Подібна доля спіткала й гетьмана Івана Самойловича у 1687 році — його разом із сином Яковом заслали до Сибіру, де вони й померли в ізоляції.Найжахливішим же прикладом тотального винищення стала Батуринська трагедія 1708 року. Коли московські війська Меншикова через зраду вдерлися до гетьманської столиці, вони не жаліли нікого. Полонених захисників міста піддавали нелюдським тортурам: їх колесували, четвертували, заживо прив'язували до дощок і пускали за водою річки Сейм, щоб залякати всю Україну. А наказного гетьмана Павла Полуботка у 1724 році цар Петро I особисто допитував і катував у Петропавлівській фортеці, де той і помер у сирому казематі, не зрадивши своїх переконань.Цей кривавий історичний шлях веде нас прямо до сучасних жахів окопної війни. Коли ми здригаємося від новин про розстріли наших беззбройних військовополонених, коли бачимо наслідки теракту в Оленівці чи катування захисників «Азовсталі», ми маємо розуміти — це не вигадка путінського режиму. Це їхній старий, незмінний генетичний код.Московити ніколи не вміли поважати сильного супротивника. Їхня єдина реакція на українську сміливість — це намагання розлюднити, закатувати, заслати в глухі табори чи публічно стратити, щоб паралізувати нас страхом. Але козаки знали цю істину сотні років тому, і ми знаємо її сьогодні: проти дикої жорстокості працює лише залізна відсіч. Наша найкраща гарантія життя для кожного українського солдата — це повний розгром ворога на полі бою і міцна зброя в руках ЗСУ. Ми тримаємо стрій і не віримо жодному слову імперії.Поділися постом та не забуть про👍