Історії українських козаків. | Ще одна річ, яку важко обійти, — це роль України та Білорусі у впливі ...

Telegram community logo - Історії українських козаків.
2024-07-14

Історії українських козаків.

Number of subscribers:
1597
Photos:
4750 
Videos:
791 
Links:
5570 
Description:
Нам є ким пишатися: історія козацтва впереміж із сьогоденням. Реклама/співробітництво 👉 @Igorproc Посилання для запрошення 👇 https://t.me/+bmYzKCnaHb82ZGZi Підтримати розвиток каналу 👇 4441 1144 5580 9416 4731 2196 4491 5989

Channel Історії українських козаків. - @ukrkozaki - №8594

Ще одна річ, яку важко обійти, — це роль України та Білорусі у впливі на пізнішу книжну мову московії. У XVII столітті багато книжників із Києва та білоруських земель поїхали до москви, навчали там, перекладали, упорядковували, виховували царських дітей і фактично тягнули на собі цілий пласт освіти. Вплив був дуже сильний. І тут виникає незручне, але цікаве питання: чому на українських та білоруських землях літературні мови виростали на місцевих народних діалектах, а в московії місцеве мовлення довго не могло так само виразно пробитися в писемну норму? Питання, як то кажуть, із зірочкою. І воно дратує не тому, що образливе, а тому, що історія на нього дає не дуже комфортні відповіді.Усе це сьогодні виходить далеко за межі суто академічної розмови. Дослідження мови Русі, давньоукраїнських пам’яток, старих редакцій церковнослов’янської мови — це вже давно не лише справа кафедр, рукописних відділів і людей, які здатні три години поспіль радіти одній літері «і» на місці «ѣ». Це ще й частина великої боротьби за культурну спадщину, за право називати речі своїми іменами, за право не віддавати Київ, Русь, літописну традицію і мовні пам’ятки тим, хто дуже любить чуже, коли воно гарно лежить. Історія мови тут виявляється не тихою дисципліною для вузьких фахівців, а полем реальної битви. Просто замість шабель — рукописи, замість гармат — аргументи, а замість крику «вперед!» — фраза «покажіть, будь ласка, джерело».Тож про мову часів України-Русі ми знаємо не все, але й далеко не нічого. Ми не маємо голосу княжого писаря, зате маємо його тексти. Не можемо посадити русина XII століття перед мікрофоном, але можемо читати його слова на стінах храмів. Не завжди можемо відновити кожен звук, зате бачимо цілі мовні риси, які живуть століттями. І що більше вдивляєшся в ці давні написи, рукописи й форми, то ясніше стає проста річ: українська мова не впала з неба вчора, не народилася в канцелярії XIX століття і не є чийось пізній додаток. Вона довго росла, проростала крізь книжні традиції, мінялася, але лишалася собою. А тим, хто досі хоче зліпити з цього якусь «общу колиску», можна тільки співчутливо порадити менше фантазувати і більше читати графіті. Іноді одна видряпана фраза на стіні говорить про минуле чесніше, ніж ціла шафа імперських теорій.Поділися постом та не забудь про👍
183
26-03-27 13:10