Історії українських козаків. | Чи сподобалась би нам козацька їжа?🍚🍯🥟Уявіть собі козаків, що всілися ...

Чи сподобалась би нам козацька їжа?🍚🍯🥟Уявіть собі козаків, що всілися їсти посеред степу. Аж цікаво, чи було б сучасній людині до вподоби тодішні страви? Чи змогли б сучасні українці побудувати зв"язок із предками через їжу. Звучить красиво: жодного радянського спадку, усе екологічне, автентичне, з глибини століть. Майже гастрономічна машина часу.Але тут починається момент, коли романтика стикається з реальністю. Бо якщо уважно подивитися на джерела, виникає підозра, що деякі страви наших предків сучасна людина доїла б виключно з ввічливості. Не тому, що наші пращури були поганими кухарями, а тому що готували з того, що мали, а не з того, що хотіли. І головне — їли вони, щоб вижити, а не щоб сфотографувати для інстаграму.Почнемо з борщу. Так, того самого святого грааля української кухні. Перша зафіксована згадка про нього датується 1584 роком, коли через Київ проїжджала купецька валка зі Львова. Один із її учасників, Мартин Груневег, почув від киян пояснення, що річка Борщагівка називається так через борщовий базар. І додав цікаву деталь: борщ русини купують рідко або ніколи, бо кожен готує його вдома, адже це їхня щоденна їжа й питво. Рецептів — десятки, якщо не сотні.А тепер уявімо класичний борщ середини XVII століття. У горщик кидають капусту, буряк і м’ясо. Все це добряче товчуть салом і заливають буряковим квасом. Закипіло — солять, потім знову додають сало з цибулею, а перед подачею кладуть сметану. Якщо піст — м’яса нема, зате є риба й конопляна олія. Для густоти могли додати підсмажене борошно або пшеняну кашу. Звучить ніби знайомо, але далі починаються сюрпризи. Картоплі нема. Моркви нема. Капусту ніхто не шкодує й варить разом з усім до стану повної втрати форми. Сало часто старе, жовте, з характерним запахом. У підсумку виходить кисла, густа маса зі смаком буряка, перевареної капусти й натяком на минуле життя того сала. Їстівно? Так. Святково? Дуже сумнівно.Хліб теж не все так просто. Україна — житниця Європи, але у давнину пекли не лише з пшениці чи жита. Вівсяне, горохове, гречане борошно — усе йшло в діло. Проблема одна: без глютену хліб виходить крихкий, важкий і швидко перетворюється на археологічний артефакт. Чистий житній хліб з поганого борошна, як писав Нечуй-Левицький, був чорний, гливкий і такий, що давив у горлі. Не дивно, що сучасні гречані багети з магазину мають у складі значну частку пшеничного борошна. Бо ніхто не хоче їсти цеглину з романтичним описом.Окрема гастрономічна ліга — борошняні варені страви. Затірка — це кульки з борошна й води. Саламаха — підсмажене борошно, розведене солоним окропом і запечене в печі. Тетеря — пшоно з рідким тістом, яке у готовому вигляді виглядає як сіро-жовтий компроміс між кашею і киселем. Путря — ячмінна крупа з солодовою мукою і квасом, залишена скисати. Французький інженер Боплан чесно писав, що саламаха служить козакам і їжею, і питвом, але вишуканого смаку він у ній не знайшов. І це, мабуть, дуже дипломатичне формулювання.Чому всі ці страви зникли? Відповідь проста й має ім’я — картопля. Як тільки з’явилася можливість їсти хоча б картоплю в мундирі, більшість цих кулінарних пригод пішли в історію. Селяни працювали важко, потребували калорій, і кухня стала ще жирнішою. Картопля з салом, смажена в салі, з салом зверху й посипана хлібом — це вже серйозна заява. Смачно? Для когось — так. Для підшлункової — виклик.Запивали все це не кавою і не латте. Чай з’являється в Україні поступово і довго залишається розкішшю. Натомість головним напоєм століттями був хлібний квас-сирівець — без цукру, без меду, зате з різкою кислотністю. Щось на кшталт сквашеного березового соку. Напій на любителя, але дуже в дусі часу.Поділися постом та не забуть про👍