Channel Історії українських козаків. - @ukrkozaki - №7919
Запоріжжя - ісконна русскіє землі. Ага, так і було)))🔥⚔️💪Землі, які нині звемо Запоріжжям, зовсім не вчора з’явилися на карті. Назва сама підказує: це те, що «за порогами» Дніпра — величезними кам’яними перепонами, які колись ревли так, що навіть найсміливіші човнярі перед походом молилися, аби не стати обідом сомів. За тими порогами простягався степ, відкритий як душа козака й небезпечний як його характер.Ще задовго до появи Хортицької Січі тут жили різні кочові народи — кіммерійці, скіфи, сармати, печеніги, половці, потім татари та ногайці. Одним словом — рух на степовій трасі був інтенсивнішим, ніж нині на трасі «Харків–Сімферополь». Але довго жити тут, не озираючись на схід чи південь, важко: кримські набіги траплялися частіше, ніж сьогодні оновлення в смартфоні.І от з півночі й заходу — з українських земель Київщини, Брацлавщини, Волині — почали приходити люди, які не надто любили, коли їх хтось намагається командувати. Збідніла руська та польська шляхта, шукачі пригод, звичайні селяни, що прагнули волі. Так з’являються перші ватаги, які не тільки боронили себе, а й сусідів. Можливо, вони ще не називали себе запорожцями, але вже думали й діяли по-козацьки: хочеш миру — готуй шаблю.Спершу їхні житла були не дуже романтичні — бурдюги, землянки, зимівники. Але вони давали головне — дах над головою й можливість раптово зникнути, якщо непрохані гості наближалися. А потім з’явилися Січі. Хортиця — одна з перших, десь друга половина XVI століття. Острів став серцем місцевої вольності: його вода захищає, його ландшафт ховає, а ще там дуже гарно риба ловиться — і для шлунка, і для торгівлі на додачу.Дике Поле, як тоді називали ці степи, почало стрімко «окультурюватися»: козаки не тільки воювали й палили порти на чорноморському узбережжі, а й працювали — садили баштани, тримали худобу, ставили млиночки на протоках, ловили рибу, солили її бочками й продавали у пів Європи. Зимівники розросталися, деякі ставали селами, а ті — згодом містами. Отак, між боєм з татарами й походом на турків, народжувалося Запоріжжя, з якого пізніше виросли, наприклад, Олександрівськ (сучасне Запоріжжя), Бердянськ, Мелітополь, Маріуполь та інші.До середини XVIII століття ці землі вже були добре заселені українцями. І все б нічого, але з півночі з’явився сусід — москва — зі своєю традиційною політикою: де козаки, там і ми, бо чому б ні? У 1686 році московія отримує формальний «нагляд» над Запоріжжям, ставить військові гарнізони, уважно стежить, щоб воля козаків не стала надто волею. А коли в Петербурзі дозріли плани, що «вольності» шкідливі для імперії, Січ у 1775 році просто ліквідували — «під нуль», як у недобрих будівельних серіалах.Після того почалося активне переписування історії степу: будуються нові губернії, нові фортеці, переселяються колоністи з найрізноманітніших країв. Українців намагаються розчинити серед «новоросійського проекту», а пам’ять про козацьку державність — сховати глибше, ніж козаки ховали свої скарби.Та хоч як хтось намагався «обнулити» минуле, земля має добру пам’ять. Вона пам’ятає, хто першим обживав її, хто піднімав шаблю проти татарських набігів, хто будував зимівники й перетворював голий степ на родючі лани. Пам’ятає й те, що назва «Запоріжжя» виникла не в петербурзькому кабінеті, а з козацьких уст, які знали кожний поріг Дніпра.Отож, коли хтось сьогодні каже, що ці землі «ісконно їхні», можна лише порадити: хай приїде, стане на Хортиці, послухає, як Дніпро шумить. Річка й вітер дуже не люблять брехні — і завжди нагадують: воля тут народилася українською.Поділися постом та не забуть про👍
196
25-12-11 13:11