Історії українських козаків. | Перша анексія Криму. У далекому 1783 році відбулося те, що нині диплом...

Перша анексія Криму. У далекому 1783 році відбулося те, що нині дипломатично назвали б «анексією», а тоді – просто завоюванням: Кримський півострів було приєднано до російської імперії. Хоч формально це виглядало, як черговий маніфест імператриці Катерини ІІ, де урочисто проголошувалося «вступлення Криму до складу імперії», насправді ж усе це було фінішним акордом довгої серії військових, дипломатичних і шовінізмом пройнятих маніпуляцій. Передувала анексії поразка Османської імперії у війні 1768–1774 років, після якої за Кючук-Кайнарджійським миром Крим формально став незалежною державою. В договорі навіть прописали — ні росія, ні османи не мають права втручатися у його справи. Але, як то часто бувало з росією, підпис на папері для неї нічого не значив: війська не вивели, впливу не зменшили, ще й власного хана посадили — спершу Сахіба Ґерая, а потім Шагіна Ґерая, фактичного маріонетку на багнетах московських солдатів.Кримське ханство з кожним роком слабшало. Російська імперія методично позбавляла його життєздатності: християн з півострова вивозили, татари повставали, Шагін Ґерай топив спротив у крові, не гребуючи навіть повішенням кримського муфтія. Його реформаторські амбіції не знаходили підтримки серед власного народу: замість коня — європейська карета, замість бороди — гладке обличчя, замість традиційних радників — «невірні». Татари не пробачали такого «європейського нахабства». Коли у 1782 році навіть його особиста гвардія перейшла на бік повсталих, стало ясно: тримати престол він може лише за підтримки московських багнетів. Царська влада пообіцяла йому багато — пенсію в 200 тисяч рублів, навіть престол у Персії. Але ні першого, ні другого він так і не побачив. Висланий у Таганрог, потім у Калугу, Шагін Ґерай, врешті, попросив дозволу вирушити до Османської імперії. Там, улітку, його задушили шовковим шнурком — як личило чингізиду, щоб не пролити кров.Остаточна анексія відбулася у квітні 1783 року, коли маніфестом було оголошено про приєднання Криму, Тамані й Кубані. Місцеві виступи на підтримку хана Бахадир Ґерая придушили. Те, що починалося як «незалежність» за мирною угодою, завершилося повною окупацією. Росія, прибравши до рук півострів, одразу ж розпочала «імперське впорядкування»: спершу — формальний уряд на чолі з колишніми кримськими елітами, але вже 1784 року — утворення Таврійської області в складі Катеринославської губернії. Тобто фактично Крим керувався з території сучасної України — з Катеринослава, нинішнього Дніпра. Цей факт вкотре підтверджує, що Крим історично був пов’язаний саме з материковою Україною, а не з «російським світом».Анексія Криму не була окремою кампанією — це був лише етап у великій стратегії російської імперії щодо колонізації Північного Причорномор’я. Після ліквідації Запорозької Січі у 1775 році козаки стали зайвими свідками на шляху імперських проектів. Наступним кроком було знищення кримського ханства. Катерина ІІ мріяла не просто про півострів, а про «грецький проект» — створення нової Візантії під протекторатом її онука Костянтина. І Крим тут мав бути лише першою сходинкою до Константинополя.Історія Шагіна Ґерая — це історія того, як вільне державне утворення стало здобиччю чужої імперії. Як амбіції, реформаторство і навіть дипломатична гнучкість не врятували людину від шовіністичного катка. Це також і нагадування про те, як російська імперія, під прикриттям обіцянок і маніфестів, завжди діяла за одним і тим самим принципом: обманути, ослабити, анексувати.