CONTRA SPEM SPERO!

Гетьте, думи, ви хмари осінні! Тож тепера весна золота! Чи то так у жалю, в голосінні, Проминуть молодії літа? Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть думи сумні! Я на вбогім сумнім перелозі Буду сіять барвисті квітки, Буду сіять квітки на морозі, Буду лить на них сльози гіркі. І від сліз тих гарячих розтане Та кора льодовая, міцна, Може, квіти зійдуть, і настане Ще я для мене весела весна. Я на гору круту крем'яную Буду камінь важкий підіймать, І, несучи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать. В довгу, темную нічку невидну, Не стулю ні на хвильку очей, Все шукатиму зірку провідну, Ясну владарку темних ночей. Я не дам свому серденьку спати, Хоч кругом буде тьма та нудьга, Хоч я буду сама почувати, Що на груди вже смерть наляга. Смерть наляже на груди важенько, Сніг застеле сувора імла, Але дуже заб'ється серденько, – Може, лютую смерть подола. Так, я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити буду! Геть думи сумні!– Леся Українка