Один ветеран СВО зґвалтував, убив та з'їв доньку іншого ветерана СВО, який на той час був на фронті. Його спіймали, повезли до суду. Поки везли - він підписав контракт із міноборони і знову поїхав на фронт. На СВО він потрапляє в ту саму роту, де служить батько зґвалтованої, вбитої та з'їденої дівчини. Батько, у нестямі від горя, випиває фуфирик бояришніка, і вночі ґвалтує, вбиває і з'їдає ґвалтівника.

Його ловлять, і виявляється, що він зґвалтував, убив і з'їв невинного: ґвалтівник, вбивця та канібал його дочки контракт із міноборони в останню хвилину не підписав, а поїхав до в'язниці. Батька судять і відправляють на зону якраз у табір та загін, де сидить убивця його дочки. Настає ніч. Усі зеки, знаючи обставини справи, залишають барак, щоб відбулося правосуддя. У порожній будівлі залишаються двоє ветеранів СВО. Вранці зеки входять назад. Їхньому погляду постає німа картина: обидва ветерани СВО згвалтували, вбили і з'їли один одного. Звучить трагічна музика. Ідуть титри.

Світло запалюється. Глядачі в залі - чоловіки у чорних фраках і пані у вечірніх сукнях - мовчки встають зі своїх крісел і, хитаючись, йдуть до виходу. Скоріше, на свіже повітря. Фільм, який здобув Гран-прі московського міжнародного кінофестивалю, нікого з них не залишив байдужим.