«Кожен із нас — потенційний божевільний, хлопче. Норма — це фантазія». Ольга Токарчук «Емпусіон», 2022Ольга Токарчук знову це зробила. Знову я, отримуючи насолоду від того, як складені докупи ці слова, в процесі думав собі, що це так собі книжка, середня. А дочитавши і перетравивши все, подумав «Вав!». Ідея, як ключ до розуміння, декларується на останній сторінці — все остаточно проясняється. Читати дисклеймер у кінці одразу чи потім — ваш вибір. 👀🗝 Є контекстне мистецтво, а це — контекстна література. Тут дуже важливим є ключ, він нього все танцює. Не усвідовлюючи цей нюанс, ви сприйматимете лише форму і вона може реально вибісити (так задумано). Тут є несподіванки як емоційного, так і фізіологічного характеру. Але, як у правильному санаторії, в кінці приходить мудрий лікар і розставляє все по місцях. 😷 Суперкомфортний сеттінг роману викликає нестримне бажання поїхати до санаторію в горах. Сюжетно, це початок ХХ століття, лікувальний заклад для легенево хворих (навіяно ковідом), у якому збирається компанія чоловіків, які постійно ведуть мізогінні діалоги про жінок. Я вельми одразу розкусив, що це, насправді, не мізогінія, а навпаки, її висміювання, деякі промовці — відверті клоуни, Токарчук скручує їм роги з майстерністю левиці. 🤷‍♂️ Знаю, що роман сильно посилається на «Зачаровану гору» Томаса Манна, але я її не читав, нічого не можу сказати, крім того, що «Емпусіон» — дуже оригінальний самостійній твір, точно вартий уваги. Особливо, якщо вас хвилюють питання мізогінії у літературі. #раджу_почитати особливо тим, хто їде в санаторій😉P. S. А ще, тут є пара прикольних згадок Львова, можливо, напишу про це окремо.