📖🐍 Прочитав «Гада Звіринецького» Клима Поліщука — прекрасне! Те саме, з епіграфу до роману «Лазарус. Змій» Світлани Тараторіної. Це оповідання на основі українських «лєґенд», написане 1921 року, про те, як під час протистояння петлюрівців большевикам у Києві, оповідач добрався до Звіринецького печерного монастиря і там йому розповіли історію про Гада, себто змія. — Ой, ворушиться Гад звіринецький, ворушиться!… — шептав поблідлими устами старий чернець. — І як тільки терпить це все наш святий Київ!…Я мовчки слухав його зітхання і не казав нічого. Як зачарований, дивився на червону заграву над Київом і не міг одвести од неї очей своїх. В моїй уяві стояли золотоверхі собори в руїнах, свята Софія в огні і схвильовані юрби людей в сірих, чотирокутних кашкетиках, які панічно гналися кудись… Не було змоги дивитися, не було сили терпіти і я пішов звідти — куди очі бачать, аби лише знайти десь затишний закуток, щоб хоч зітхнути можна було. 🤔 Можна було б подумати, що це і є основа «Лазаруса», тим паче, що тут також мова йде про книгу, у якій все записано, але у Світлани Тараторіної легенда сягає давніших часів, ніж у Поліщука, наскільки я можу судити, та і сама історія складніша. Мотиви тут також різні, хоча у дечому мені схожі, і це прикольно. Оповідання є у відкритому доступі, почитайте. 😉🤌 Коротше, я у захваті від прози Поліщука, замовив собі збірку у Ще одну сторінку, хоч саме цього оповідання у ній і немає. 🎨 Хто автор шикарної обкладинки «Лєґенд» — не знаю, але дозволю собі припустити, що це або Нарбут, або Микола Бутович. Цей трикутник мені дуже Нарбутівський, він таке любив.