«То в підручниках писали, що Ольга — княгиня, Адамович так знав і нас учив. А баби інше казали. Називали її напасницею, мол, що занапастила людей багато. Чужа вона була древлянам, проти неї вони держали оборону». Оксана Ковальчук «Залишена», 2026Влип у цей роман, як муха у густий лісовий мед. Ледь не одурів від свіжості, ароматів та смороду — Оксана таке робить текстом, що провітрюється голова, як від прогулянки лісом. 🏡 Героїня вимушено опиняється у причорнобильському лісі, і на перший погляд, могла б собі розвернутися і звалити. І ось тут тонкий момент, ключова мотивація, з якою Оксана класно впоралась — чому вона залишається? Дилема, яку героїня для себе вирішує — чи помічати зло і діяти по совісті, чи ігнорувати і жити своє життя? Чи принесла заварена Ольгою каша хоча б комусь добро? Ці питання відкриті, хоча, чисто на хлопський розум — ні, незадоволеними залишаються всі. 👑 Сюжет не описуватиму, але скажу, що роман містить антиколоніальну оптику. Він підсвічує позицію тих самих древлян, яких колись знищила тут княгиня Ольга, він оголює тяглість місцевих понять і традицій. А далі заходить на непевну територію — де межа між традиціями, забобонами і аб’юзивними стосунками? Ось вона, територія горору, темна складова всієї цивілізації. 😻 А яка назва! Слово «залишена» — багатозначне і стосується багато чого у романі, я розшифрував мінімум чотири значення. Окремо, коротко — про мову і діалоги поліською говіркою: все ідеально!📖 Читав книжку майже рік тому вперше, і вдруге зараз — сподобалось абсолютно все. Ідеальне потрапляння у нерв, цікаву тему і жанр. #раджу_почитати всім любителям трилерів з доданою художньою цінністю. Дуже раджу.