4️⃣📖 Четверта книжка з фіналістів Премії блогерів Книжкової країни.Найпевнішою ознакою того, що це підлітковий/молодіжний роман є те, що моєю улюбленою персонажкою стала мати головної героїні. Але думаю, що роман міг би бути кращим. 🙏 Книжці Аліни Дихман я дуже симпатизую через ідею створення — це рефлексія авторки на новину про спалений у боях Ізюмський ліс. Крім того, це історія про подолання втрати і волонтерство — теми, які дуже цікавлять мене у нашій літературі. 🫣 Але, до роману, як художнього твору, я залишився байдужим, дуже шкода. Всі мої емоції і враження обмежилися ідеями, а не реалізацією. І причина не у тому, що в результаті це виявилось романтичною історією з потойбічниками, а ось у чому:🏹 Брак художніх засобів. Задум Аліни дуже поетичний і я чекав більшої метафоричності, менше репортажної констатації, особливо у важливі, тонкі моменти — наприклад, коли героїня проливає кров на горі. 🏹Та сама репортажність у первинних діалогах героїні з жителями Ізюму. Не повірив, що ці люди спілкуються тезами з новин. 🏹Декілька моментів з лобовою агітпрограмою. Це грубо, в художньому сенсі. Наприклад, сцена, коли героїня виховує пані, яка назвала Михайла «нациком», або ще декілька згадок легендарних новинних подій, інструмент роману у цих місцях мені фальшивить.🏹 Якась відстороненість цього фентезі-Ізюму від подій 2023 року: бекграунд війни тут ніби у минулому, а всі події відбуваються якось у вакуумному просторі. ✍️ Словом, я все ще у захопленні від задуму, але вважаю, що частину роману можна було б вирізати (хоча, це на колір і смак), а решту переписати у стилі справжнього художнього твору, було би фист файно. Дуже щиро бажаю Аліні Дихман успішної кар’єри, так чи інакше, це — крутий задум і велика справа. Добре, що Аліна це зробила.🫶#раджу_почитати якщо боїтеся братися за твори про війну. Аліна дуже лагідна до читача, у хорошому сенсі.