«Нічого не додає так сили людині, як розпач». Олесь Ульяненко «Сталінка», 1994Вразливим не читати. Користуючись метафорою з роману, я сказав би, що цей текст «мерзотний, як сміття пологових будинків». Я придумав, що саундтреком для роману є пісня Marilyn Manson «The Nobodies».🤯 Це геніально написаний бруд. Дно світу у виконанні наймайстернішого художника. Жодної романтизації — Ульяненко обурює, шокує і викликає відразу до героїв. Ще раз: це геніально і це безпросвітно брудно, подумайте тричі — тут є ВСЕ, про що ви не хотіли б читати ніколи. 🏠 Для жителів Голосіївського району тут буде багато знайомих локацій, прямо з назвами вулиць, від Козацької, Ломоносова та Васильківської аж до Чабанів. Власне «Сталінка» — це стара назва району Деміївка, вся дія відбувається тут. ✍️ В сенсі володіння унікальною мовою, Ульяненко — геній, але я б не сказав, що він вправно керує сюжетом твору, а може й не хоче. Я наведу декілька цитат, просто аби порадувати вас цими дієсловами та мовними конструкціями: Човпикання з кута в кут, мрія про п’ятнадцятихвилинну прогулянку. …поліття змінилося на лихоліття, — і вітер верещав; …квадратики будинків, де на дахах спить тихенька смерть, яку називають — ніч. …Лопата мав властивість хитромордити… …зараз йому видавалося, що може згадати, хто він, як його звати насправді, повернути час, власну пружину наджиґурити… …вишкребши бляшанку, начухравши оскіпків, наскубавши папороті, Лорд розпалив багаття… ...вітер бабляв благу одіж… …привороженим поглядом вшниплювався в низьку стелю… …настриливий голос невидимого чолов’яги пошкабарчав, покалякав і одв’язався… …осінь позапліснювала поверхню землі… …таргани у темряві лущали спинками… …згори рівно відхайдекували, ламали мерзлі кістки та туші м’ясники… …перехожі зігнутим бадилинням лінькувато снували під ударами вітру… …дражниво захотілося, замотлошило душу… 🫣 Словом, це страшне. Не читайте цю книгу, нікому не #раджу_почитати. Але такої неможливо гострої та виразної української мови я не бачив ні в кого. Колись продовжу знайомство з автором.