«Йтиметься про природу та про втечу, — казав він, спинаючись на стілець». Анка Вознюк «Шмуль і Марта», 2025Анка Вознюк поклала мене на лопатки, я у захваті! Цей роман грів мені серце, а потім розбив його. Все влаштовує. 😎 «Добре бути диваками», пише авторка у післямові, хоча її герої навряд би погодились. Шмуль і Марта — ніби нащадки героїв Домонтовича і Підмогильного, я люблю таких людей і тим паче, персонажів. Взагалі, люди мені уявляються такими, як у цих романах — притрушеними, ексцентричними, невпевненими. І тим цікавими, живими.🤓 Шмуль — один з найсильніших героїв, яких я бачив у сучукрліт. Хто любить аналіз арок персонажів — спробуйте: можливо, це найкраща арка року. За ці 218 сторінок Шмуль пройшов 4 етапи самосвідомості, це зроблено класно. ✍️ Анка прекрасна стилістка і вправна оповідачка — сюжет рухається ніби сам собою: діалогами, фоновими сценами, думками, іронією та самоіронією, без жодних штучних зусиль з боку авторки. Можливо, використання слова «зворохоблений» кожні 70 сторінок — це трохи занадто, але мило. 🤭👨‍👨‍👦 Ключовими є теми складних стосунків з батьками і, як результат, зі світом і з людьми. Тут є дуже тонка психологія інтимності стосунків неідеальних героїв (і мова не тільки про Шмуля і Марту, про це можна довго говорити, але краще почитайте). А відсилки — просто мед: дуже багато на українську літературу, але не лише. Наприклад: «Що з вами? — запитала мене. Очі як тарелі. — Що з вами? — таке налякане, достоту як Шапочка, моя Шапочка. Ні, не хотів би я, аби вона читала записки, і не варт її так називати. 🎉 Блискучий дебют, всім дуже-дуже #раджу_почитати. І як вона зробила цей фінал, філігранно! А хто не буде впевнений в кінці — зазирніть на першу сторінку, там є підказочка. Браво! 👏Найулюбленіша моя цитата — у коментарі. 👇