«Я ніколи не квапився робити те, що я мусів був робити. Навіщо?.. Я завжди понад усе цінив примхливу химерність бажання, що раптом прокидалось в мені. Ніколи й ні в чому не треба зраджувати себе, вище над усе слід ставити власну примху. Хіба ж не так?..»В. Домонтович «Без ґрунту», 1942Цю книжку я раніше вже читав, але от з насолодою переслухав у Абук. Обкладинка у Абук теж класна але покажу тут оригінальну палітурку Гніздовського з першовидання 1948 року, ну бо кайф. 🎙 Я міг би сказати, що відгук можна скласти просто з шикарних цитат, але це треба переписати сюди кожне третє речення роману. То я просто скажу, що Роман Харандюк — ідеальний і видатний диктор. Це дуже непростий текст, мова у Домонтовича вишукано-інтеліґентська, це треба відчувати. ✍️ Сам Домонтович охарактеризував роман, як «опис тижневої командировки, отже, щоденник, хроніка послідовностей, не більше». І це реально так, окрім отого «не більше». 👨‍🎨 За сюжетом, мистецтвознавець зі столичного Харкова приїжджає до рідного Катеринослава, аби вирішити важливе питання, але на збори він «прийшов занадто рано, і саме тому спізнився». Він іде собі посидіти над урвищем і подумати про вічне, потім випадково закохується, знаходить собі коханку і застілля, коротше, що завгодно, аби не сидіти на «жадних зборах». Потім у прекрасному настрої їде додому. 🎉 Але суть не у цьому, а у його роздумах, що супроводжують всю цю поїздку. Сюжет тут дуже умовний, не заради цього варто читати. Та коротше, це шедевр, #раджу_почитати всім. І цінувати «примхливу химерність бажання».🫶