Я сів на лавку в скверику і усміхався деревам, сонцю, пошматованим хмарам і перехожим. Потім поруч зі мною сіла дівчина. Вона, теж радіючи всім єством, жадібно впивала очима красу надвечір'я. На її безпроглядно темних бровах втомлено присіли невидимі клаптики вологи, і від того брови стали трішечки сивуватими і неймовірно красивими.— Чому ви посміхаєтесь?Вона здивовано глянула на мене і відповіла:— Хіба я знаю?Ми сиділи і посміхалися всім і всьому, а я — трішечки — посміхався лише до неї, і вона — трішечки — посміхалася лише для мене. І нам було прекрасно і весело, і між нами не було нічого, крім німої щирості.✍️📚 Василь Симоненко «Посмішки нікого не ображають», 1950-ті-поч. 1960-х Новела Симоненка, яка не викликає нічого, крім теплої радості. Увійшла у збірку «Вино з троянд», видану вже після смерті поета, у 1965 році. Всім бажаю усміхненої п’ятниці! 😊👩‍🎨🎨 Киріак Костанді «Сонячний день», 1910Ну ви зрозуміли де я побачив парочку з новели, он вони сидять. А Костанді — один з найсонячніших наших художників. ☀️