За пів року життя в Туреччині я, здається, можу сформулювати про що для мене ця країна.Про неспішність. Нервовим людям і "дітям асфальту" (як сказав один мій знайомий) тут не сподобається. Тут не треба вигризати своє, щось доводити, зайвий раз метушитися. Тут ніхто навіть не біжить на касу, де всього один покупець. Бо (якщо замислитися глобально) - що ти виграєш, виторгувавши ці 10 хвилин для себе? Нічого. А що втратиш, постоявши зайві 10 хвилин на касі? Правильно, нічого.Так навіщо тоді поспішати?Сядь і випий чаю.Не просто так (я думаю) турки п'ють чай зі стаканів без ручок. Чай гарячий, стакан гарячий - то нехай напій трохи настоїться. А в тебе буде можливість поговорити з другом/побути на самоті зі своїми думками у цей час.Нам здається, що ми втрачаємо час, коли занадто довго збираємося, стоїмо в заторі, теревенимо з друзями.А якщо ми (у суцільному поспіху) втрачаємо себе? Ці дорогоцінні хвилини спокою, коли можна погладити собаку, пройтися вулицею наодинці, випити чаю, врешті-решт.Як важливо бути з собою в контакті. Як важливо не загубити себе в щоденному поспіху.Тож, друзі, випийте чаю/кави. Це щось більше, ніж просто напій. Повірте, турки щось знають.#турецькі_нотатки