Українка про українське | Мені в грудні буде 30.Якось я розмірковувала про вік і зловила себе на...

Мені в грудні буде 30.Якось я розмірковувала про вік і зловила себе на думці, що ставлюся до нього згідно з уявленнями мого покоління. Поясню.По-перше, вік не лякає. Немає страхів, що я щось не зробила до цього часу. Навпаки, є цікавість - о, новий десяток, прикольно. Таке відчуття, ніби я зовсім не надаю важливості віку. Не знецінюю тинейджерів, які у 18 вигадують комп'ютерну гру чи у 15 активно висловлюють свою позицію щодо захисту екології. Справа не у віці - мудрості можна не досягти й у 80. Не завжди так. Але я зараз так просто спілкуюся з 60-річним професором, що вивчає сонячну енергію та 14-річною дівчинкою, яка в захваті від корейської музики. І мені з усіма комфортно.По-друге, я усвідомлюю як виросла якість мого життя. Я б це поставила навіть на перше місце. Якість в усьому: їжі, одязі, роботі, косметиці, стосунках. Усі мої двадцять я ніби намацувала свій стиль, формат спілкування, власні кордони, своє коло людей. І зараз, у 29, я точно знаю, що не вдягну смугастий короткий комбінезон чи не піду на побачення з хлопцем, який з перших хвилин викликає роздратування (так, було таке). Якість виявляється й у виборі. Можна купити нову сумку (і втамувати порив у прагненні швидко щось змінити). А можна купити курс з бізнес англійської чи пройти курс психотерапії - це довше, дорожче, але цей ефект набагато якісніший та точно надовше.По-третє, я не загубила здоровий пофігізм - і це прекрасно. У мене відчуття, що він завжди зі мною був.Колись, 100 років тому, я працювала журналісткою в одній інформаційній агенції в Києві. Колектив там був супер токсичний, а зарплату вічно затримували. Я працювала по 12 годин і їсти в нас було прийнято на роботі за комп'ютером. Якось ввечері я поверталася додому. Зарплату в той день не видали (хоча всі на неї розраховували). Я йшла в пригніченому настрої та раптом подумала: "Та ну нафіг!" Зайшла в єдину пристойну кав'ярню на районі та купила велику чашку лате (майже за всі останні гроші). Пам'ятаю, тоді подумала: "З кавою сумувати якось красивіше"🙂(зарплату я отримала на наступний день).Слава Богу, зараз такої ситуації з нестачею грошей немає, але от це відчуття є досі - ну якщо вже погано, то треба, щоб як в кіно красиво😀 Ця властивість характеру дуже часто мене виручала.Тому, чим далі - тим краще. Я б не хотіла повернутися ні в дитинство, ні в студентство. Мені кайфово тут. Мені класно зараз.Пишу цей текст з турецької кав'ярні, яка знаходиться недалеко від набережної. Тут пахне кавою, а на терасі пахне морем. Тут я працюю на улюбленій роботі, головний офіс якої в Києві. І в цьому моменті я дуже щаслива.Будь ласка, Всесвіте, нехай надалі все буде тільки краще🙌🏻