Українка про українське | Колись давно (коли ще була російськомовна, простигосподи) я опублікува...

Колись давно (коли ще була російськомовна, простигосподи) я опублікувала в Facebook допис на основі свого дитячого спогаду.Якщо коротко, він був такий.Я, 14-річна, приїхала з мамою в Генічеськ на базар. Це було літо і в місті було повно туристів, які в іншу пору року тут ніколи б не з'явились. Я підліток, яка не впевнена у своїй зовнішності (а хто у 14 взагалі у собі впевнений?) і для якої Генічеськ - це в першу чергу великий ринок, який замінював у той час всі шопінг моли та масмаркет. Навколо якийсь лютий двіж: купа народу, місцеві "міняли" на вході до ринку кричать "рублі, долари, євро", а нам у цю задуху та спеку ще треба встигнути на найближчий автобус до мого селища.І тут серед колоритів провінційного Генічеська, задухи та здебільшого зайнятих торгівлею місцевих я бачу ЇЇ. Красиву жінку (зуб даю, приїжджу) з довжелезними ногами та босоніжках з синіми стрічками бантиком на щиколотках. У неї широчезний літній капелюх з такими ж синіми стрічками (як стильно!). Вона нікуди не поспішає і купає сигарети в місцевому кіоску. Така собі італійська Моніка Белуччі, яка дивним чином завітала на Азовське море.Думаю, я дивилась на неї від сили хвилини три, а відчуття, що всі сорок. Вона здалася мені прибульцем, гостем з іншої планети (такими мені тоді були всі міста, що більші за Запоріжжя та Дніпро).Її манери та стиль так контрастували з усім, що мене оточувало. Я не бачила таких жінок на ринку, в школі, взагалі - у селищі. Я могла тільки фантазувати про її міське "богемне" життя тоді. А фантазія в мене завжди була добра)).Дуже багато часу пройшло відтоді. Смішно, бо минулого року я теж купила собі такий капелюх із широкими полями. Не ношу його, але розумію, що цим закрила свій "гештальт".Бо в дитинстві здавалося, що я ніколи так не зможу. Ніколи не стану красивою. Ніколи в мене не буде коштів на цю шляпу з босоніжками. Ніколи я так елегантно не куритиму сигарети (слава Богу). Тоді навіть мріяти я не могла. Але...Ось я живу на березі Егейського моря в Туреччині. І часом мені хочеться так само вдягтися, "бути курортніцею", як кажуть у мене вдома. Не для того, щоб когось спокусити чи отримати компліменти. Щоб відчути той невловимий вайб, який я так прагнула відчути 14-літньою. І в мене виходить. Цікаво, ким була та жінка? Чи була вона дійсно красива? (бо я так і не розгледіла за полями капелюха). З якого вона міста? Як склалося її життя?Чи знає вона, що назавжди залишилась у спогадах маленької дівчини з південного смт?Чи казав їй хтось, що вона красива? Якщо побачите її - ви могли б їй це передати?