Польща обирає конфлікт: чому зіпсувалися відносини з нашим ключовим союзником?Пробуємо розібратися, наскільки очікуваною стала нинішня криза в стосунках України та Польщі і чи є шанси зупинити її найближчим часом. Отже: 1. Усе почалося з протестів польських фермерів, яких не влаштовувала поява на внутрішньому ринку українського зерна, олії та кукурудзи. А зважаючи на те, що восени у Польщі пройдуть парламентські вибори, голоси фермерів ставали "золотою акцією".2. У травні Польща, Угорщина, Словаччина та Болгарія ввели заборону на продаж української агропродукції. Київ двічі пішов на поступки: спочатку погодившись у травні на введення Єврокомісією тимчасової заборони на експорт агротоварів до п’яти країн ЄС (додалася Румунія), а потім у червні – на продовження заборони до середини вересня.3. Але Польща піша ва-банк, заявивши, що не буде відкривати свій ринок для української агропродукції навіть за умови протилежного рішення Єврокомісії. Цього разу Київ не став мовчати. Премʼєр Шмигаль назвав це "недружнім і популістським кроком”. В адміністрації президента Польщі відповіли, що Україна отримала велику підтримку від Польщі і їй "варто було б почати цінувати роль, яку Польща відіграла для України".4. Чи означає цей конфлікт перегляд умов відносин між країнами? І так, і ні. Звичайно, в певній частині польського суспільства популярною є позиція, що якщо Польща так багато зробила для України, то вона має право вимагати певних поступок від Києва. Проте до останнього часу публічно озвучувати такі тези могли собі дозволити лише політичні маргінали. 5. Усе змінило стрімке зростання рейтингів партії "Конфедерація" – наразі це єдина впливова політична сила у сусідів, яку можна назвати антиукраїнською. Ця партія вийшла вже на третє місце за рейтингами. Успіх "Конфедерації" насторожив партію влади. І схоже, що там вирішили підкоригувати свою політику, показавши виборцям більш жорстку політику щодо України. 6. Парламентські вибори у сусідів мають пройти 5 жовтня, тож на нас чекають більш ніж два місяці непростих відносин із Польщею. 7. Втім, малоймовірно, що конфлікт торкнеться безпекових питань. З іншого боку, далеко не факт, що після завершення виборів з’явиться можливість повернення двосторонніх відносин до попереднього формату. В тому числі через те, що за результатами цих виборів буде затяжна коаліціада з можливістю проведення дострокових виборів.
Що нам розповів 20-річний захисник “Азовсталі” Назарій «Грінка» Гринцевич? В інтерв’ю УП Назар Гринцевич розповідає про Маріуполь, покоління 20-річних українців, “мамкіних хуліганів” на BMW, загиблих побратимів та про командирів “Азова”. Ми зібрали найголовніше: Про наймолодших захисників "Азовсталі": Насправді там були хлопці молодші за мене. В Маріуполі воювали навіть ті, кому не виповнилось 18 років. Коли був мій обмін, я в тому обміні був наймолодший. У пресі хтось назвав мене "наймолодшим захисником "Азовсталі"", і пішло-поїхало. Про молодь на фронті: На мою думку, війна – справа молодих. В мене більше сил, ніж у чоловіка за 50. Він трохи пожив, воює за своїх дітей. А я хочу пожити у вільній Україні, яку я особисто виборював. Що мені втрачати? В мене зараз немає дітей, дружини. Я хочу жити в незалежній, квітучій Україні. Життя в такій країні треба заслужити. Ось я його і заслуговую.Про тих, хто залишив країну: Тим моїм ровесникам, які поїхали з країни, а потім повернуться, я, звісно, потисну руку. Я не вважаю, що воювати має кожен. Ніхто не народжений для війни. Коли я був у матері в животі, мені повістку не дали. Воїном треба стати. Треба навчатися. Дуже багато людей з цим не справляється, як показують реалії. Але якщо людина щось робить для перемоги, це вже великий вклад. Про бойовий досвід: Я більше не хочу в оточення. Взагалі. Офіційно я і досі є артилеристом. Але в Маріуполі твоя військова спеціальність змінювалася кожного дня. Твою гармату знищують, і ти вже йдеш у піхоту воювати на вулицях. Твій танк знищують, і ти береш автомат в руки, виборюєш кожний метр нашої землі. В Маріуполі всі воювали – повари, зв'язківці… Про втрачене покоління: Більшість моїх ровесників – люди, які просто тут знаходяться, живуть. Їм байдуже, що відбувається. Це – втрачене покоління. Найкращі уходять на війну, а в тилу лишається дуже мало достойних хлопців. В Києві таких багато. Знаєте, мамкіни чи папкіни хулігани. Їм батьки подарили BMW. Нічого не роблять, тільки по Києву їздять, а всі їхні вихлопи слухають. Про мотивацію: Поки прилітало скрізь по Києву, по всіх містах, мотивації у людей було більше. А так люди трошки розслабилися. Я не хочу їх судити, але мені здається, що вони дуже повірили у ЗСУ. Багато хто став думати: ЗСУ далі справляться без підтримки з усіма задачами. Але війна не виграється без тилу.Про "Редіса": Всі, хто вижив на "Азовсталі", вийшли звідти завдяки Денису Прокопенку. Друг Редіс – безстрашний. Він приходив до хлопців на позиції під час контактів. Він – командир, яких наша країна ще не знала. Готовий взяти на себе відповідальність, повести в бій. Всі підуть за ним до кінця. Він – та людина, яка мала повернутися задля нашої перемоги. Повернення командирів "Азову" – великий успіх для України. І ми покажемо це на полі бою.Про бійців, які повернуться з фронту: Думаю, після того, як закінчиться війна, ті, хто повернуться з фронту, зрозуміють, що все треба брати в свої руки. Спробують піти в парламент, у міністерства. Чи вистачить у них сил змінювати країну? Якщо ти вже обрав шлях воїна, то все твоє життя буде боротьбою за справедливість.
Що нам розповів командувач Нацгвардії Півненко?Ми розпитали нового командувача Нацгвардії про підготовку Гвардії наступу, проблеми при підборі новобранців, західну зброю та перспективи наступу. Головне з інтерв’ю: Про призначення бойових командирів на адміністративні посади: Раціонально. Тому що є у нас командири, які підростають. Їх треба теж підвищувати, це серйозний напрямок. Він може перегорати на своїй посаді. 2-3 роки командир батальйону, він пройшов бойовий досвід – вперед на підвищення. Він тоді має якусь мотивацію, він хоче працювати.Про бригади наступу: У нас вже є перші 6 – це перший етап. Другий етап – це сьома бригада "Хартія", яка формується. Інші уже виконують завдання, зазнають бойових втрат та поповнюються. Аналогічно деякі наступають, деякі поки чекають, деякі уже діють в обороні.Про "Редіса" і вето на його участь в бойових діях: Для мене такої якоїсь заборони, щоб мені хтось казав, що ті воюють, а ті – ні, немає. Тим паче, я не розподіляю, хто воює. Про те, коли можемо побачити участь Прокопенка: Залежно від обстановки, яка складається на фронті. Можливо, і протягом місяця. Побачимо, подивимося, життя покаже.Про розмінування територій перед наступом: Якщо наших систем розмінування немає, є західні. Вони ідуть, я бачу їх уже на полі бою деякі. У нас є свої ідеї, я не хочу про це розказувати. У мене люди на деяких напрямках постійно ідуть вперед – 300, 500 метрів, але вони ідуть спокійно, ідуть і розміновують. З використанням наших, скажемо так, можливостей. Що ми наразі можемо, те ми використовуємо. У нас це дуже непогано виходить.Про оборону Бахмута: Звичайно, виправдано. Забирати важче. Оборона іде на виснаження противника. Ми ж знаємо, скільки "Вагнер" там втратив особового складу. Уявімо, ми залишимо Бахмут, вони прийдуть в Часів Яр. Що, ми потім будемо залишати і залишати? А хто ж буде зупиняти потім? А зупиняти потрібно.Про контрнаступ: Для нас кожен метр – це вже результат. Ми ідемо, ідемо. Побачите, прийде час, що ми на якомусь напрямку зробимо прорив. І не факт, що це буде там, де хтось думає. Ми знайдемо лазієчку і зайдемо, і буде нормально. І вони втратять багато наших територій. Ми потрапили в не дуже хорошу ситуацію, тому що Росія велика країна з великими ресурсами. Але ми знаємо, що у нас немає виходу – ми дійдемо до кордонів 91-го року. На це потрібен час.
Рештки імперії. Хто з політиків забере собі електорат ОПЗЖ?Яку трансформацію переживають проросійські виборці в Україні? Які цінності вони мають тепер, після нападу Росії? Кому вони симпатизують? Хто з нових і старих політиків спробує захопити собі хоч маленький уламок політичної імперії Росії? З цими питаннями “Українська правда” звернулася до провідних українських соціологів. Деталі у тексті, а тут коротко: 1. Очевидно, що найбільшим вигодонабувачем цього "великого переходу" проросійського електорату стане президент Зеленський та його політсила. Ще у 2019 році маса виборців із так званої "проросійської" ніші пішла за Зеленським і з ним залишилася. І зараз перетік від заборонених партій до "СН" буде більш легким, бо цим виборцям простіше обрати "Слугу народу", ніж Порошенка чи Залужного. 2. Ніша, в якій зараз опинилась уся умовна "вата", на сьогоднішній день складає сумарно близько 5%. Це всі, за ким можуть "полювати" і Тимошенко, і Разумков, і Арестович. Саме до цих чинних чи потенційних політиків може відбутись перетік виборців із тих 5% рештків "проросійської імперії".3. І боротьба за них уже йде. Саме тому ми вже зараз бачимо публічне позиціонування Тимошенко і Разумкова в питаннях легалізації медичного канабісу. Зайнята ними крайньо консервативна позиція якраз апелює до згаданих 5%. Як і спроби паразитувати на темах грошового забезпечення для військових, податків для підприємців чи "імпорту" електроенергії в часи локдаунів.4. Після перемоги можлива кристалізація політиків, які будуть шукати якийсь "особливий шлях України" і пропонуватимуть "не прогинатися перед західними інституціями". Такого типу запит може отримати відгук у виборців "юго-востока". 5. Окремо на півдні і сході, якраз в регіонах концентрації виборців Партії регіонів-ОПЗЖ, буде ще велике питання відбудови, яке може відкрити вікно для "господарників".6. Поки що не видно якихось людей, які б системно працювали на проросійський електорат. Навіть Арестович не можна сказати, що працює на цю базу. Його заяви можуть резонувати і за рахунок російської мови, і за рахунок якогось широкого трактування ситуацій навколо російської культури. Але не більше. Є більш простий приклад – це умовний бізнесмен Поворознюк. Але ще велике питання, наскільки він буде заходити людям.
Україна – не Ізраїль. Чи можливо відкрити українське небо до кінця війни?Міжнародні компанії готуються відновити авіасполучення з Україною до кінця 2023 року. Чи реально це? Пояснюємо: 1. Є дві причини, чому ізраїльський сценарій в Україні не спрацює. По-перше, безпека ізраїльського неба значно вища за українську. Росія володіє потужним арсеналом озброєнь, зокрема балістичними ракетами, які мають велику дальність ураження і для збиття яких необхідні сучасні системи ПРО. Натомість основні загрози для безпеки польотів в Ізраїлі становлять некеровані малогабаритні боєприпаси, які мають відносно невелику потужність та дальність ураження.2. До того ж, ізраїльський національний авіаперевізник El Al – єдина компанія у світі, чиї цивільні літаки обладнані спеціальними тепловими пастками, як на військових повітряних суднах. Завдяки цьому їхні літаки здатні автоматично відстрілюватися в разі виявлення ракети. 3. Друга причина полягає в тому, що територія України в 30 разів більша за територію Ізраїлю. Якщо ми ухвалимо рішення про закупівлю сотні систем ППО та ПРО, поставимо їх у кожному аеропорту, вартість утримання цих систем обчислюватиметься цифрами з дев’ятьма нулями. Економіка рухне, не встигнувши відновитися.4. Україна могла б самостійно забезпечити безпеку польотів окремими коридорами. Проте є чимало "але". По-перше, на заваді стоїть потужність аеропортів. Аеропорт "Ужгород" не в змозі приймати більшість сучасних повітряних суден, зокрема Boeing. 5. По-друге, авіаперевізники не мають права здійснювати польоти без страхування відповідальності. Ідеться не лише про страхування пасажирів, екіпажу чи вантажу, а й про можливі збитки, якщо судно впаде, наприклад, посеред міста. Наприклад, страхове покриття Boeing – мінімум €600 млн.6. Через величезні потенційні ризики відповідальність за договорами страхування навіть одного літака ділять компанії 40-50 країн шляхом перестрахування. Отже, лише рішення української влади про відкриття авіапростору, навіть із залученням місцевих страхових компаній, недостатньо для покриття таких великих ризиків.
Що нам розповів екскерівник ГУР Валерій Кондратюк?В інтерв’ю УП колишній голова Служби зовнішньої розвідки Валерій Кондратюк детально розповідає про загрози ситуації на ЗАЕС, як Путін змінює стратегії через неможливість застосувати ядерну зброю та про бунт Пригожина. Тут текст, тут відео, тут коротко: Про те, кого Росія вербувала у 2014-2022: Вони зазвичай намагалися завербувати політичне керівництво. Їх також цікавили такі галузі, як газ, нафта, електроенергія, природні ресурси. Там створювалися корупційні схеми, до яких росіяни безпосередньо долучали українське керівництво різних рівнів. А далі вже призначали або своїх, або довірених людей.Про те, що стало тригером для Путіна: Мені здається, Путін очікував, що слабка вертикаль державної влади в Україні створить йому можливості для політичного реваншу. А коли Медведчука позбавили цих можливостей і конфіскували його медіаактиви, це вже була та червона лінія, такий тригер для Путіна. Росія готувалася до великої агресії, але, думаю, тригером стало те, що відбулося з Медведчуком.Про вплив Каховської ГЕС на український контрнаступ: На мою думку, реального впливу це не спричинило. Хоч підготовку теракту вони провели завчасно, мені здається, що сам підрив дамби відбувся трохи раніше, ніж вони планували. Можливо, у зв'язку з якимось людським фактором це було пов'язано, або з чимось ще.Про те, навіщо росіяни підірвали Каховську ГЕС: Відсутність можливості застосувати ядерну зброю Путін намагається замінити техногенними катастрофами. Це стратегія створення з нашої країни країни-інваліда, або країни з обмеженими можливостями.Про те, навіщо росіянам знищувати ЗАЕС: Навіть якщо буде якийсь підрив, там не буде тієї хмари, якою було розповсюджено радіацію на тисячі кілометрів. І тому, мені здається, найбільша їхня задача сьогодні – зруйнувати цей цінний актив України. Тому що ЗАЕС має великий вплив на енергетичну систему України, і сама вартість цього активу – це приблизно $100 млрд.Про те, чи є у України можливість повернути контроль над ЗАЕС: При будь-якому штурмі, а я знаю, що такі спроби Україною вже там відбувалися раніше, Путіну буде легше її взагалі знищити, ніж просто віддати. Взяти під контроль ЗАЕС можливо лише шляхом створення якогось котла. Про заколот Пригожина: Росія начебто виглядає сильною поліцейською країною. Але ж бунт не був придушений. Він просто зупинений самим Пригожиним. Тобто всі ці речі в суспільстві досі існують. І це дає можливості стверджувати, що це лише перша частина. Сподіваюся, що буде друга частина.
Холодне літо 23-го: Як погода допомагає українській економіці?Поки Євросоюз потерпає від аномальної спеки, українці радіють низьким як для літа температурам. У цьому є позитив і для держави. Детальніше про нього за посиланням, і коротко туто:1. В Україні літо 2023 року можна назвати чи не найхолоднішим за роки незалежності, і це добре. Якщо після 2010 року середня температура у червні-липні коливалася в діапазоні 24-27 градусів, то цьогоріч цей показник становить 25-26 градусів. Розрив може здатися невеликим, проте кожен градус важливий навіть для стабільної енергосистеми.2. Зазвичай навесні та влітку Україна генерує більше електроенергії, ніж споживає. Проте через ремонти на АЕС почалися розмови про дефіцит електроенергії. Нижча від звичної добова температура означає, що споживачі менше користуються кондиціонерами, а це зменшує навантаження на енергосистему.3. Як зазначають у ДТЕК, у Києві кожні додаткові пʼять градусів тепла вимагають генерації додаткових 90-130 мВт. Нижча температура дозволяє обходитися без імпорту електрики і навіть експортувати її в непікові години. А отже – заробляти.4. Аномальна спека може грати проти економік так само, як і жорсткі морози. Опубліковане в науковому журналі Nature Communications дослідження показало, що за останнє десятиліття теплові хвилі забирали в європейських країн в середньому 0,3-0,5% ВВП. В окремих випадках мова йшла навіть про 1%.5. Учені припускають, що до 2060 року шкода для економік країн ЄС буде вп’ятеро більша, адже це впливає на фізичний стан тих, хто працює на вулиці.
Порожній “Львівський арсенал”. Як ЗСУ за 1,5 мільярда не отримали жодної міни?Розповіли про ганебну історію контракту на 1,5 млрд гривень, за яким ЗСУ мали б отримати велику партію вкрай потрібних мінометних пострілів 120 мм і 82 мм, але щось пішло не так.Всі деталі у тексті, а тут ключові тези: 1. У листопаді 2022 року Міноборони уклало контракт із фірмою "Львівський арсенал" на поставку великої партії мінометних пострілів 120 мм і 82 мм. Сума угоди становить майже 1 млрд 400 млн грн, або – за офіційним курсом того часу – майже $38 млн. Від МОУ угоду підписав т.в.о. директора департаменту військово-технічної політики Олександр Лієв. 2. За даними УП, "Львівський арсенал" повідомив, що має експортну ліцензію в одній із країн ЄС, а незадовго до того компанія була внесена Кабміном в офіційний перелік так званих спецімпортерів зброї. Тож за кілька днів після підписання договору міністр Резніков дав добро на здійснення передоплати за контрактом – майже 100% суми угоди.3. Поставки мали розпочатись уже в грудні 2022 року, а повністю завершитись до кінця лютого 2023-го. От тільки жодної міни Міноборони досі не отримало. Виявилось, що "ЛА" мав експортну ліцензію від фірми-постачальника з однієї країни ЄС, але самі міни лежали на складах у третій країні. Але ні "Арсенал", ні його контрагент не отримали експортних ліцензій у цієї третьої країни до того, як взяти гроші Міноборони.4. Чому Міноборони дало гроші фірмі без ліцензій? Перша відповідь, яка напрошується – корупційна складова. Особливо, якщо придивитись до ціни поставки. На той момент українські компанії контрактували міни за ціною на 40-50% нижчою, ніж у контракті "Львівського арсеналу". І то міни 1-ї категорії – одразу з заводу, а не міни до 2021 року випуску зі складів, як у контракті "ЛА". 5. Підписант угоди Олександр Лієв пояснив, що "ЛА" надав експортні ліцензії з країни постачальника, але не з країни виробника. У МОУ переконують, що вони не можуть перевіряти всі компанії: якщо вони отримали через Кабмін дозвіл на імпорт озброєнь, це означає, що з ними можна працювати.6. Пізніше представники МОУ добились арешту грошей на рахунках "Арсеналу". Фірма переказала своєму європейському контрагенту лише частину грошей, тож майже мільярд гривень досі залишається в Україні та заблокований на рахунках.7. Як стало відомо УП, "Львівський арсенал" нещодавно повідомив, що нарешті отримав експортні ліцензії і почне поставки за своїм контрактом. Тепер незрозуміло, як знімати арешт з рахунків і давати добро на виведення грошей, адже довіри до фірми залишилось небагато.
У країні війна, а влада робить ремонти. Чи можна витратити ці гроші на армію?Чи виправдані ремонти та реконструкції під час війни і чи можливо використати ці кошти для боротьби з агресором. Відповідає «Економічна правда»: 1. Після 24 лютого 2022 року Україна стала вкрай залежною від зовнішнього фінансування. Інколи рівень цієї залежності складно уявити: з початку 2023 року до держбюджету надійшли $23,6 млрд грантів та кредитів від партнерів, передусім ЄС та США. Ці кошти надаються з однією умовою: Україна не може витрачати їх на військові потреби.2. Загальні держвидатки на оборону, які не можна фінансувати коштами партнерів, за шість місяців 2023 року становили 1,14 трлн грн. При цьому надходження з усіх внутрішніх джерел за цей період становили лише 986 млрд грн. Різницю (близько 150 млрд грн) було профінансовано "креативним способом".3. Якщо коротко, то на рахунках у Держказначействі зберігаються кошти не лише держбюджету, а й кошти місцевих органів влади, держпідприємств, бюджетних установ та організацій. Саме їх уряд у ручному режимі перерозподіляє на потреби оборони.4. Для невійськових видатків працює інша система, оскільки їх країна фінансує коштами партнерів. Відповідно, навіть якщо держава відмовиться від невійськових видатків, то зекономлені кошти все одно не зможе використати для підтримки армії.5. Ситуація з використанням коштів місцевих бюджетів на потреби оборони менш категорична. Ба більше, багато місцевих бюджетів отримали додаткові надходження саме завдяки війні. Основним джерелом їх надходжень є податок на доходи фізосіб, 64% якого залишаються на місцях. 21% доходів місцевих бюджетів за 2022 рік (83,6 млрд грн) припав на ПДФО із зарплат військовослужбовців.6. Чи можуть місцеві бюджети використати свій ресурс для фінансування потреб оборони? Один зі способів – реверсна дотація та інші міжбюджетні трансферти, які йдуть від місцевих бюджетів до державного. Крім того, місцеві бюджети можуть переказувати кошти на утримання деяких держструктур, наприклад, військових частин.7. За даними співрозмовників ЕП у Верховній Раді, депутати обговорюють ініціативи, які можуть забрати з місцевих бюджетів до держбюджету податки з доходів військовослужбовців. Однак експерти відзначають, що таке рішення згорне реформу децентралізації.
Як Україна знову опинилася в морській блокаді та чим це загрожує?Чи представляє велику загрозу для експорту України вихід Росії з угоди та як продовжувати возити зерно морем без неї? Розповідаємо: 1. Попри те, що після заяви росіян ціни на зернові у світі зросли на 3-4%, вже за декілька годин вони повернулися до своїх відносно стабільних значень. Річ у тім, що за останні півтора року Росія працювала над тим, аби відібрати ключові українські ринки.2. В Україні вже розпочалися жнива, у ході яких зібрали понад 2 млн тонн зернових. Разом із тим, кампанія розпочалася і в ЄС, тож західні порти будуть завантажені своїм власним зерном, з дуже обмеженими можливостями для експорту українського. Не дивно, що Росія вирішила вийти із "зернової угоди" саме зараз.3. Проте нинішня ситуація в Україні відрізняється від торішньої. По-перше, врожаї минулого сезону були значно меншими за рекордні 2021 року. Відповідно, зараз на ринку залишається всього 9 млн тонн перехідних залишків зерна, недоекспортованих минулого сезону. Місця для них достатньо.4. По-друге, потужності залізниці, автотранспорту та дунайських портів за рік суттєво зросли. Якщо у 2022 році всіма трьома шляхами щомісяця вдавалося вивозити лише 2 млн тонн збіжжя, то зараз лише суходіл та Дунай може забезпечити експорт близько 5 млн тонн.5. Відтак опитані ЕП експерти сходяться на тому, що катастрофи з припиненням дії "зернової угоди" не станеться. Проте море залишається критично важливим для роботи вітчизняного ринку через велику обсягоспроможність та низьку логістичну вартість.6. Головна проблема полягає в тому, що судно не зайде в українські порти без страхування. Дотепер зернова угода була єдиним міжнародним документом, який містив бодай якісь гарантії безпеки суден. Морське судноплавство без гарантій Росії може бути реалістичним варіантом, якщо ЗСУ, а також Туреччина, Болгарія та Румунія зможуть забезпечити його безпеку.7. У подальшій роботі українських портів чимало залежить саме від Туреччини, адже вона є членом НАТО, а також одним з найбільших бенефіціарів роботи "зернової ініціативи": країна отримує портові збори від проходження суден через Босфор, а також протягом останнього року спрямовувала чималу частку свого флоту в українські морські порти.
TGLIST.COM.UA
