КУПАЛА – ДАВНІ ТРАДИЦІЇ УКРАЇНЦІВІвана Купала – приклад того, як у народній культурі поєдналися давні звичаї, пов’язані з літнім сонцестоянням, та християнське свято Різдва Івана Предтечі. Різдво Івана Предтечі в церковному календарі припадає на 24 червня, а купальські обряди традиційно здійснювали в ніч напередодні, і вони стали невід’ємною частиною святкування Іванового дня.Свято Купала має давнє походження й пов’язане з літнім сонцестоянням – періодом найбільшого розквіту природи. У народній традиції воно символізувало життєву силу, кохання, продовження роду та гармонію людини з довкіллям.Із цим днем пов’язано багато звичаїв, обрядів і вірувань. Вважалося, що ранкова роса на Купала додає здоров’я й сили, а зібрані цього дня лікарські рослини мають особливу цінність. Тому знахарі й травознаї вирушали по цілющі трави ще до сходу сонця.Кульмінація святкування відбувалася ввечері поблизу водойм, де розпалювали великі багаття. Вогонь і вода були головними символами свята, а обряди навколо них мали сприяти очищенню, добробуту та щасливій долі.Дівчата плели вінки й пускали їх на воду, ворожачи на майбутнє. Прикрашали стрічками купальське дерево, а наприкінці святкування його спалювали. Поширеним звичаєм були й стрибки через багаття, які супроводжувалися численними народними прикметами.Однією з найвідоміших легенд, пов’язаних із Купальською ніччю, є переказ про квітку папороті, яка нібито розквітає лише раз на рік і приносить тому, хто її знайде, щастя та добру долю.Подібні традиції, пов’язані з літнім сонцестоянням, існують у багатьох народів Європи. У різних країнах це свято має свої назви – Літа, Ліго, Мідсоммар, Alban Hefin. У країнах Балтії та Скандинавії свята літнього сонцестояння й нині посідають важливе місце в культурній традиції, а в деяких державах відзначаються на офіційному рівні.У багатьох європейських народів із цією ніччю також пов’язували уявлення про особливі властивості рослин. Тому в різних регіонах Європи збереглися традиції збирання лікарських трав саме в цей період. Хоча перелік таких рослин відрізняється, у багатьох культурах згадуються рута, троянда, звіробій, вербена та шавлія.Попри регіональні особливості, традиції, пов’язані з літнім сонцестоянням, є частиною спільної європейської культурної спадщини. Українські купальські звичаї є невід’ємною її частиною та свідченням тяглості народних традицій, що зберігалися й передаються з покоління в покоління.
РОСІЯ ПОШКОДИЛА СВЯТИНЮ СВІТОВОГО ПРАВОСЛАВ’Я – КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКУ ЛАВРУРосія вдарила безпілотником по одній з найвеличніших святинь світового православ’я – Києво-Печерській лаврі. Під час масованого ракетно-дронового удару по Києву у ніч на 15 червня, близько першої години ночі російський шахед влучив в Успенський собор Києво-Печерської лаври – в Стефанівський приділ.Митрополит Київський і всієї України, предстоятель Православної церкви України Епіфаній вночі під час російської атаки повідомив про пожежу на даху собору та про термінову евакуацію святинь – стародавніх ікон та антимінсів.Станом на ранок рятувальники ліквідовують наслідки обстрілу. Площа пожежі даху Успенського собору сягає близько 800 кв. м. Також, внаслідок удару – пошкоджено Башту Іоанна Кушника (оборонну споруду XVII–XVIII століть у складі фортифікацій Верхньої Лаври).Києво-Печерська лавра є об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО та однією з найважливіших духовних і культурних пам’яток України, що перебуває під посиленим захистом за Другим протоколом Гаазької конвенції 1954 року. Удар стався в ювілейний рік: 975 років від першої згадки про Лавру та 100 років заповіднику.Атака на лавру – один із найтяжчих злочинів не лише проти України, а й проти всього світового православ’я і світової культурної спадщини.Особливо цинічним є те, що удару зазнала колиска православ’я Русі, святиня, на спадщину якої росія десятиліттями намагалася претендувати як на власну. Держава, яка проголошує себе «захисником православних цінностей», вкотре довела протилежне, завдавши удару по одній із найшанованіших святинь православного світу.Країна-терорист має бути зупинена і покарана!Фото: Національний заповідник «Києво-Печерська лавра».
ПОЛКОВНИКУ, ЧЕКАЄМО ДОДОМУ! 135 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ14 червня виповнюється 135 років від дня народження Євгена Коновальця – полковника Армії Української Народної Республіки, командира Корпусу Січових стрільців, засновника Української Військової Організації та першого голови Організації Українських Націоналістів.Голова УІНП Олександр Алфьоров та співробітники Інституту поклали квіти до меморіальної дошки Євгена Коновальця, що розташована на фасаді будівлі, де перебували Січові стрільці в період Перших Визвольних змагань. Сьогодні вулиця, на якій розташована будівля, носить ім’я цієї визначної української військової формації. Євген Коновалець природжений організатор і дипломат: саме його таланти та авторитет зробили Січових Стрільців (спершу – курінь, а згодом полк і навіть дивізію) однією з найбільш боєздатних українських військових формацій за часів Української Революції 1917-1921 років. Створена Коновальцем Українська військова організація (УВО) була реальною українською підпільною бойовою силою в умовах бездержавності та основою для появи Організації українських націоналістів (ОУН) – потужного політичного проєкту, здолати який не вдалося ні польським спецслужбам, ні радянському репресивному апарату.Євген Коновалець був тим військово-політичним діячем, який зміг знайти точки дотику та консолідувати у боротьбі за Українську державу різні покоління проукраїнських сил: від статечних учасників Української Революції 1917-1921 років до радикальної та амбітної молоді, що сформувалася в еміграції та прагнула мати власну національну державу. Євген Коновалець сам був уособленням цієї соборності та консолідації: народжений у Галичині, він став однією з найяскравіших постатей Української революції 1917-1921 років на Наддніпрянщині.Постать Коновальця була настільки вагомою та харизматичною, що стала кісткою в горлі для більшовицької Росії. Саме тому вони провели складну спецоперацію з підлого убивства провідника. Євген Коновалець похований на цвинтарі Кросвейк у Роттердамі. Важливим кроком до належного вшанування його пам'яті має стати перепоховання в Україні. Із січня 2026 року Український інститут національної пам'яті у взаємодії з Офісом Президента України та Міністерством закордонних справ України працює над реалізацією цього проєкту. Наразі тривають необхідні консультації та організаційні заходи, а церемонія перепоховання Євгена Коновальця у Києві може відбутися вже цього року.Чекаємо додому, пане полковнику!
ВІДНОСИНИ МІЖ НАРОДАМИ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ: ДОСВІД, СУЧАСНІСТЬ, ПЕРСПЕКТИВИ10 червня в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану відбулася історична дискусія, присвячена книзі докторки історичних наук, професорки Волинського національного університету імені Лесі Українки Оксани Каліщук «Аромат пам’яти й історії з присмаком гіркоти. Компаративний аналіз подій Другої світової війни».Модератор заходу, історик і координатор Українського кризового медіацентру Ігор Стамбол наголосив, що осмислення досвіду Другої світової війни в країнах Центрально-Східної Європи залишається одним із найбільш чутливих питань міжнародної політики, а відмінності у сприйнятті минулого продовжують впливати на взаємини між сусідніми народами.Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров відзначив, що праця Оксани Каліщук є важливим інструментом для фахової дискусії навколо складних сторінок історії.«Нам необхідно детально розбирати період Другої світової не за звинуваченнями, а за науковим підходом. Ця книга – хороший вступ до серйозної дискусії, адже показує, що конфлікти між народами не завжди можна пояснити простими схемами та однозначними оцінками», – наголосив очільник УІНП.Авторка книги Оксана Каліщук зазначила, що головною новизною дослідження є порівняння українсько-польського, польсько-литовського та сербсько-хорватського конфліктів. За її словами, такий підхід дозволяє розглядати складні питання історичної пам’яті у ширшому європейському контексті та позбутися спрощених уявлень, які часто домінують у публічному просторі.Дослідниця підкреслила, що для розуміння причин міжетнічних протистоянь необхідно звертатися до їхніх витоків, які сягають ХІХ століття, періоду формування модерних націй та взаємних уявлень про сусідні народи.Професор Інституту історії України НАН України Олександр Лисенко зауважив, що звернення до історії у науковців та політиків має різну природу, а сама історія нерідко перетворюється на інструмент політичної боротьби. На його думку, сучасна ситуація у польсько-українських відносинах засвідчила, що суспільства зберігають пам’ять про трагічні й переможні сторінки минулого, а політичне використання історії здатне перетворювати її на ефективну зброю.Докторка історичних наук Людмила Стрільчук наголосила, що дослідження вирізняється масштабною джерельною базою та новаторським підходом. Вона звернула увагу на недостатню присутність українських історичних праць у польському науковому просторі та підкреслила, що компаративна перспектива книги дозволяє вийти за межі традиційного українсько-польського дискурсу та ширше поглянути на природу міжетнічних конфліктів.Учасники дискусії відзначили, що досвід народів Центрально-Східної Європи свідчить: жоден із подібних конфліктів не є унікальним, а їхнє осмислення потребує насамперед наукового підходу, взаємного слухання та готовності до діалогу.Книгу «Аромат пам’яти й історії з присмаком гіркоти. Компаративний аналіз подій Другої світової війни» видано за підтримки Українського інституту національної пам’яті. Вона є у вільному доступі в електронному форматі на сайті Українського інституту національної пам’яті.
10 червня - День пам’яті Катерини Білокур. Видатна українська мисткиня зуміла зберегти й пронести у своїй творчості пам’ять про народний живопис та декоративно-ужиткове мистецтво.Уродженка села Богданівка на Київщині (нині це Яготинська громада Бориспільського району), вона з ранніх років проявила хист до малювання, який не отримував підтримки в суворій патріархальній селянській родині. Однак художниця-самоук не могла жити без мистецтва і попри тяжкі випробування змогла пронести свій дар та створити десятки полотен.Картини Катерини Білокур - це художнє замилування українською пасторальністю та втілення народної мудрості. Її пейзажі та натюрморти відображають не просто красу української природи, а з великою вдумливістю свідчать про дбайливе ставлення та відчуття себе частиною навколишнього світу. Відомі випадки, коли вона побачивши красиві півонії замальовувала їх, лише щоб не зривати, адже вважала їх живими істотами.Світове визнання до народної мисткині прийшло після Другої світової війни, коли картини Білокур почали експонувати на всесоюзних виставках, згодом і на міжнародних виставках. У 1954 році роботи Катерини Білокур представили на Міжнародній виставці в Парижі. Саме там їх побачив один з найвидатніших митців ХХ століття - Пабло Пікассо. Художник був захоплений роботами колеги та порівнював їх із творчістю французької мисткині Серафін Луї.«Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ», - сказав про творчість Білокур Пікассо.Найкращою пам’яттю про Катерину Білокур буде уважне споглядання її творчості. Тому пропонуємо вам переглянути низку її робіт.
Презентація книги Олександра Кучерука «30 адрес Симона Петлюри. Київ 1904–1920 рр.»Запрошуємо на презентацію видання відомого українського історика, києвознавця, журналіста, завідувача сектору Національного музею історії України та дослідника національно-визвольного руху ХХ століття Олександра Кучерука «30 адрес Симона Петлюри. Київ 1904–1920 рр. Олександр Кучерук».Книгу підготовлено на вшанування пам’яті Симона Петлюри до 100-х роковин від дня його загибелі та видано за підтримки Українського інституту національної пам'яті.Коли: 12 червня 2026 року, 15:00Де: Національний музей історії України, простір виставки «Шлях героїв. Пам’яті Симона Петлюри».Під час презентації книги-путівника, яка поєднує історичне дослідження та міський маршрут, учасники матимуть нагоду відкрити для себе Київ доби Симона Петлюри та дізнатися, які будівлі й локації в історичному центрі столиці пов’язані з його життям і діяльністю. Видання сполучає архівні дослідження з описом історичних подій, повертаючи Симона Петлюру в топографію українського Києва доби Української революції 1917–1921 років.Видання адресоване всім, хто цікавиться історією Києва та Української революції, життям і діяльністю Симона Петлюри.Спікери:▪️Олександр Алфьоров, Голова Українського інституту національної пам’яті;▪️Олександр Кучерук, автор та редактор книги «30 адрес Симона Петлюри. Київ 1904–1920 рр.», завідувач відділу Національного музею історії України;▪️Олена Земляна, Генеральна директорка Національного музею історії України;▪️Ігор Гирич, доктор історичних наук, завідувач відділу Інституту української археографії та джерелознавства;▪️Юрій Шаповал, професор, доктор історичних наук, головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України.Модератор: Наталя Позняк-Хоменко, співробітниця Українського інституту національної пам’ятіВхід вільний за реєстрацією за посиланням.
Пам'яті Героя України, молодшого сержанта Олександра ТимченкаДопоміг підрозділу вийти з-під удару та стримати наступ ворога Олександр народився 18 лютого 1999 року в селі Чемужівка на Харківщині. Після закінчення у 2016 році місцевої школи хлопець працював у ДСНС, але згодом обрав шлях воїна і приєднався до лав Національної гвардії України. Проходив контрактну службу у бригаді оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука в Гостомелі на Київщині. Був молодшим сержантом, брав участь в ООС. За кілька днів до повномасштабного вторгнення, його перекинули до Трьохізбенки на Луганщині. 26 лютого 2022 рік, в районі Трьохізбенки Олександр загинув захисник прийняв свій останній бій, коли очолював групу прикриття, яка вирушила в напрямку одного з потенційних маршрутів руху противника.Посмертно відзначений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.25 березня 2022 року Олександру було присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). У рідній Чемужівці на честь Олександра Тимченка назвали вулицю. Честь і шана Захисникові! Тетяна ТиндикФото з сайту АрміяInform таФейсбук-сторінки ЗміївLiveЗа матеріалами: Медіа Зміїв, Зміїв, Нацгвардія, АрміяInform, Велика українська енциклопедіяПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Пам’яті молодшого лейтенанта Володимира Салюка (позивний «Яструб»)Кіборг боронив країну в АТО, а після початку повномасштабного вторгнення знову став до зброї Володимир народився 29 липня 1987 року у Львові. Після школи навчався на філософському факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Був учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності. Працював керівником відділу охорони у приватній фірмі.З 2014 року Володимир був учасником Антитерористичної операції у складі 80-ї окремої аеромобільної десантної бригади. Брав участь у боях за Донецький аеропорт. За мужність і стійкість тоді захисників назвали кіборгами.З початком повномасштабного вторгнення боронив територіальну цілісність та суверенітет країни на Донецькому напрямку у складі 33‑ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Воював біля Курахового, Покровська, Добропілля. Володимир 25 вересня 2025 року під час бойового завдання у віці 38 років. «Яструба» поховали 22 жовтня 2025 року на полі Почесних поховань Личаківського кладовища у Львові. Вічна пам’ять Герою! Діана Горбачук Фото надані дружиноюПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
ДЕНЬ, КОЛИ МОСКВА ЗГОРІЛА ВСЯ…3 червня — визначний день в українській та кримськотатарській історії: кримський хан Девлет Ґерай дотла спалив Москву. Московський цар Іван IV, отримавши “брехливу грамоту” від Константинополя про те, що Москва стає спадкоємицею Візантії, вирішив не просто проігнорувати клятву на вірність Ґераям свого діда — московського князя Івана ІІІ — та не платити данину Криму, але й захопити Кримське ханство, вторгшись на півострів. Однак тоді увійти в повномасштабне протистояння з кримськими татарами не вдалося, і московити змогли спалити лише кілька поселень Криму.Щоб покарати знахабнілого васала, кримський хан Девлет Ґерай зібрав військо, за різними оцінками, від 40 до 120 тисяч, та рушив на Московію. Перетнувши річку Оку, війська Девлет Ґерая обійшли військо Івана IV та в ніч з 2 на 3 червня 1571 року розгромили московський гарнізон та вторглися в столицю, яку спалили дотла.Британський дипломат Джером Горсей згадував, що сильний вітер розповсюдив пожежу по всій Москві. Вцілів у вогні тоді лише Кремль. Кількість загиблих ніхто порахувати не міг. Відомо, що в пожежі помер командир московитів Іван Бєльський.Війська Девлет Ґерая покинули місто та на зворотному шляху ще зруйнували Кашир і спустошили рязанські землі. Згодом під час перемовин Іван IV не лише переприсягнув своєму суверену Девлет Ґераю, а й відмовився від статусу спадкоємця Візантії та погодився заново платити данину.За літописними спогадами, 3 червня 1571 року стало днем, коли “Москва згоріла вся…”. З кожним українським ударом по Москві та околицях сьогодні очікуємо другого такого дня.
ГОЛОВА УІНП ВЗЯВ УЧАСТЬ У ВШАНУВАННІ ВОЇНІВ АРМІЇ УНР31 травня у Пикуличах (район Перемишля) на Українському військовому цвинтарі вшанували пам’ять військових Армії УНР, захисників України у війні з більшовицькою Росією у 20-х роках минулого століття, учасників україно-польського військового союзу 1920-го року.Участь у заході взяли Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров, Посол України в Республіці Польща Василь Боднар, Генеральний консул України в Любліні Олег Куць, Консул України в Жешуві Василь Йордан, представники Почесного Консульства України в Перемишлі, духовенство та українська громада Польщі.В рамках заходу відбулася традиційна хода пам’яті, заупокійна молитва та покладання квітів до пам’ятного знаку, встановленого на честь воїнів Армії УНР. Вшанували й сучасних Героїв - українських воїнів, загиблих у новітній війні, яку Росія розпочала проти України у 2014-му році. Довідково: Український військовий цвинтар у Пикуличах є місцем поховання військовополонених Української Галицької Армії та Армії Української Народної Республіки, які померли в таборі для полонених на початку 1920-х років. Першу панахиду на цьому цвинтарі відслужили 1 листопада 1921 року, за рік місце поховання було впорядковане, а у 1924 році сюди перепоховали останки українських воїнів із навколишніх місцевостей і встановили восьмиметровий пам’ятний хрест із написом «Борцям за волю України» авторства Олени Кульчицької.Щороку, аж до завершення Другої світової війни, 1 листопада на цвинтарі відбувалися панахиди за українськими військовими. У 1946 році цвинтар та пам’ятний хрест були знищені. Некрополь відбудували лише у 1989 році за ініціативою перемишльського підприємця Ярослава Сидора, невдовзі відновили й традицію спільних українсько-польських поминальних заходів.У 1994 році кладовище офіційно отримало назву «Український військовий цвинтар».Фото: Павло Лоза, тижневик «Наше Слово».
TGLIST.COM.UA
