Якщо ви любите горори/адвенчури, побудовані на майндфаках, особливо просторових, то вам і казати нічого не треба. Ви або вже грали в Eclipsium або, після перегляду мого коротенького футажа, просто зараз побіжите перевіряти її сторінку в Steam...Але всеж додам кілька слів від себе. Eclipsium — це гра, яка виглядає так, ніби хтось витягнув із дев’яностих загублену візуальну ідею і довів її до абсолюту. Тут немає дрібних деталей — пікселі розміром з кулак, грубі форми, різкі переходи. Але замість “ретро-бідності” виходить щось дивно величне. Чистий, впевнений стиль. Такий, на який хочеться дивитись довго.Це ахуєнно красива гра, але не в eye-candy сенсі. Атмосфера дуже чітко відсилає до старих адвенчур, і особливо до Myst. Не прямими цитатами, а відчуттям. Самотній простір, мінімум пояснень, світ, який існує сам по собі й не потребує твоєї присутності. Ти тут не герой і не центр подій — ти спостерігач, якого пустили всередину без інструкції.І десь у цьому моменті починається справжній психодел. Гра повільно ламає відчуття масштабу, часу і логіки. Ніби нічого радикального не відбувається, але мозок постійно намагається зібрати картину докупи — і не може. Не тому що складно, а тому що так задумано.Eclipsium не навалює сенсами і не пояснює, що ти маєш відчути. Вона просто створює простір, у якому думки починають поводитись інакше. Це не “сюжетний досвід” і не “експеримент заради експерименту”. Це стан, у який ти входиш — і який ще деякий час не хоче відпускати після вимкненого екрану.Гра не намагається сподобатись усім. Вона просто впевнено робить свою справу: показує, як може виглядати психоделіка у формі гри, коли стиль, атмосфера і візуал працюють як одне ціле.І цього більш ніж достатньо.(ходити головний герой міг би і трохи швидше, заїбався туди-сюди волочитись вже на перших 15 хвилинах)