«Перші півтора місяця повномасштабної війни я провів в окупації, в рідному місті Мелітополі. На власні очі бачив, як розгорталися події, відчув на власній шкурі, що таке «русскій мір», знаю, як діяли окупанти, зокрема як розправлялися з патріотами Україні та які репресії чинили проти них. Під такі репресії потрапив і я.Мені довелося виїхати з окупації до Запоріжжя. Мене тоді охопила така лють, така злість, що хотілося одразу стати у військо. Та на той момент добре працював мій гуманітарний фонд у Мелітополі та Запоріжжі, який займався евакуацією та допомагав доставляти людям в окупації ліки і продукти харчування. Фонд працював настільки ефективно, що мої друзі-військовослужбовці говорили: «В тебе це добре виходить, краще займайся цією справою». Як керівник управління фізичної культури та спорту Мелітопольської міської ради я маю бронь до кінця терміну дії воєнного стану, але я не зміг лишатися осторонь.До «Сліпої люті» УДА я долучився в квітні 2024 року, де вже певний час воювали мої близькі друзі: Рома «Банк» і «Шеф», з ким я дружу більше 20 років, зі студентських часів. Мої друзі давали дуже схвальні відгуки і про підрозділ, і про атмосферу в ньому, і про його командирів. Та й по духу мені ближчий саме добровольчий, «піратський» двіж. Зараз я є артилеристом, заряджаю гармати.Тренування є вкрай важливими на війні, тож між виконанням бойових завдань ми постійно намагаємося вчитися й опановувати щось нове. Наприклад, перебуваючи на ППД і чекаючи на нове завдання, я прошу більш досвідчених побратимів, які воюють з 2014 чи 2022 років, навчити мене не тільки вправлятися з гарматами Д-30 і Д-44, але й з вогнепальною та автоматичною зброєю, вибуховими пристроями тощо. Все може стати у нагоді під час війни, оскільки можливі нестандарті ситуації: сьогодні ти артилерист, а завтра можеш стати піхотинцем або штурмовиком – ким завгодно. Тому важливо постійно вчитися та здобувати нові знання. Стати на захист Батьківщини та власного дому, а в моєму випадку ще й долучитися до звільнення дому, що нині окупований, – це, як на мене, найбільша честь для чоловіка в житті. Не ми обрали війну – на нас напали. Але ми добровільно стали на захист країни. І саме побратими не дають відчувати стресу. Навпаки, поруч із ними я відчуваю піднесення і заряджаюся енергією добровольчого духу. Всі, хто знають історію сучасної російсько-української війни, яка триває з 2014 року і переросла в повномасштабну війну, усвідомлюють роль добровольців у цих подіях. Йдеться і про всі наші підрозділи УДА, і про ТрО, і про інші різні види добровольчих угруповань. Добровольці – це найбільш умотивовані й патріотично налаштовані бійці, які прийшли у військо за покликом серця, а не примусово, і стали на захист своєї країни. Але, як на мене, держава недостатньо уваги приділяє добровольцям. Хотілося б, щоб більше людей розуміли, що таке добровольчі формування, хто в них служить, і щоби держава приділяла нам більше уваги.Служити мене найбільше мотивує моє непереборне бажання повернутися додому. Як чоловік і захисних своєї країни, хочу зробити свій внесок у звільнення рідного дому – Мелітополя».🫡Валерій Газаєв, друг Газон, керівник управління фізкультури і спорту Мелітопольської міськради, волонтер, громадський діяч, заслужений тренер України, стронгмен, боєць загону вогневої підтримки «Сліпа лють» УДА