Коли я починала цей канал, #УкрТГ був настільки маленьким, що цього хештегу не існувало. Я тоді прийняла ймовірно вкрай неочікуване рішення для усього мого оточення - вести його українською. Хтось сприйняв як модний прийом, бо ніша не зайнята, хтось - з заохоченням, хтось зупинявся на подиві і далі не йшов)А для мене тоді ніби і не могло бути інакше. Я ж збираюсь писати для українців і тільки для них, то як тоді я можу писати мовою іншою країни, якщо у нас є своя? Те, що я при цьому говорила мовою цієї самої іншої країни, не дуже вкладалося в мою ж логіку і оце саме "так склалось, що я народилась і росла в російськомовному середовищі" викликало внутрішній дисонанс, але виглядало чимось занадто складним для зміни. Перший рік цього блогу я тільки писала українською, а в житті послуговувались російською. Потім в 2019 прийняли закон про українську в сфері обслуговування і це додало мені наснаги на рішення, - бо найбільше я боялась саме постійних побутових конфліктів (знала такі кейси з перших вуст). Та все ж 2019 був вже не 2015, тому у всіх барист і таксистів я скоріше виклакала шок, ніж агресію. І в якусь поїздку на Галичину я повернулась в Дніпро і на російську назад не повернулась.Від незнання, як це варто робити, і що взагалі відбувається через це в моєму мозку і в головах мого оточення, я це зробила різко і без окремих оголошень. Хтось здивувався, хтось похвалив, хтось подумки зарахував мене до лав партії "Свобода" і звів спілкування нанівець 😂Зараз, вже як психотерапевтка, я б сказала, що не варто повторювати мій формат - він жорсткий і травматичний для всіх в цій історії.Мовний перехід - це не про переклад слів і речень. Це про вибудову нової мовної ідентичності майже з нуля. Треба будувати нові нейронні зв'язки - заново вчитись відчувати новою мовою, пізнавати ці відчуття, вкладати в мозок з вони означають. Це з одного боку складність, а з іншого - перевага. Бо можна пізнати ці емоції в почуття без призми травм минулого, чиїхось бачень і слів. Тоді мені було неймовірно самотньо. Я відчувала як дистанція між мною і близькими людьми збільшилась. Зараз розумію, що їм теж потрібен був час звикнути до нової мене і відчути з цією новою людиною безпеку. Серед мого близького оточення не було україномовних, тільки не дуже близькі знайомі по екоактивізму. Екологія це перша тема, яка в мене вросла виключно українською, а термінологію російською навіть і не знаю 😆Тому переважну більшість часу в мовному плані я була в гордій самотності, ще також були люди, хто просив мене спілкуватись російською, від чого мені було гірше.Одним словом, тоді було прям важко. І зараз минуло 7 років, Україна сильно змінилась в цьому плані, бути україномовним схоже більше не є викликом оточенню і суспільству. Чи це мені тільки здається так, бо в мене у самої вже більше опори в цьому? В соцмережах так масово розповідають, як легко їм це вдалось, що я вже в думках може це тільки у мене такі проблеми? Чи це те саме "бажане за дійсне", як частина інста-картинки?Раптом це все ж омана і ті хто переходить на українську крайні кілька років так само зовнішньо тримаються, а в середині розсипаються? І дуже шукають, з ким про це можна поговорити.Ми з колегою з Харкова вже півроку виношуємо ідею зібрати групу присвячену психологічному аспекту мовного переходу. Довго роздумували, терапевтичну чи підтримуючу - вирішили почати з підтримуючої. Перевірити, чи є на таке запит в 2026 році. Скоро напишу деталі про набір, а поки що запрошую на майстер-клас про дослідженню внутрішніх мовних ідентичностей. Як відгукується тіло на ті чи інші слова і почуття різними мовами, що з цього досвіду хочеться залишити в минулому, а що залишити з собою. 🗓️ 9.05 сб 10:00-11:30, онлайн (Zoom)💸 300 грнРозумними словами: майстер-клас з метою інтеграції частин з різних ідентичностей в одну базову для зменшення гостроти внутрішнього конфлікту. ✍️ Для запису писати мені @oleksust або моїй колезі Тоні @fox_terapevtP.S. Якщо ви хочете, але переживаєте, що вранці будете занадто сонні - для психологічного МК це просто чудово, прямий доступ до почуттів ❤️