У кутку камери у неприродній позі застиг дубовик. Його тіло здерев'яніло, мов статуя. Істота дивилася в одну точку бліклими, вицвілими очима, у яких не залишилося ні болю, ні страху, ні самого життя. Із її тіла осипалися кора й мох, а висохлі пальці, що перетворилися на ламкі гілки, ледь чутно  тріщали, наче згорали в багатті. З горла та застиглих у німому крику відчаю потрісканих губ виривалися важкі, уривчасті хрипи  чи то дубовик усе ще чіплявся за життя, чи то його тіло просто інстинктивно виконувало рефлекторні вдихи, тоді як свідомість давно згасла. Та найголовніше ані Кайас, ані Блар більше не відчували єства дубовика. Воно зникло, мов той був лише бездушною частиною кам'яної камери.

Кайас дивився на істоту з цікавістю і захватом. Він бачив перед собою найдосконаліший результат: дубовик утратив те, що робило його унікальним. Істота з нижчих щаблів ієрархії більше не належала до свого виду і раси й не мала власного "я". Його єство — найдорожче, що подарували Стародавні боги, його ідентичність повністю розчинилося під дією арзарату, залишивши тільки оболонку.

— Це і є вдосконалення, Бларе, — мовив Кайас, не зводячи очей із виснаженого дубовика. — Не просто поглинути єство, а знищити його.

https://arkush.net/book/39238/8

#uafantasy #фентезі #інтриги #істоти #міфологія #міфи