Хто визначає, ким ти є? Ти сам? Чи те, що ти робиш? Чи те, що про тебе скажуть через 100 років? Я зараз не про “я відчуваю себе Толкіном чи Шевченком” (хоча іноді хочеться, да?

😏)Хочу розповісти одну історію з нової глави. Про людину, яка створила музику, яку знає весь світ. Логічно сказати — композитор. Але є нюанс. Він сам так не вважав. Микола постійно повторював: — Я не композитор. От поїду в Київ… може тоді. А може, коли буде посада. З окладом. А може, коли твори звучатимуть в опері. А зараз — ні. І от парадокс. “Щедрик” став частиною української ідентичності. Його знає весь світ. А він — ні. Він собі цього права не дав. І тут починається найцікавіше. Бо ми — дали. Ми назвали. Ми визнали. Ми пишаємося. А він усе ще стоїть десь збоку і каже: “Та ні, це не про мене”. І от сцена. Київ. Багговутівська. Стукіт у двері. Стеценко. Кошиць. Прийшли по ноти. А він ховає. Бо соромно. Бо “це просте”, “це не варте”, “не дивіться”. Кошиць не витримує. Хапає валізу — і пішов. Бо йому треба результат. Бо десь там уже чекає Симон. І він не з тих, хто любить “подумаємо потім”. І от так через спротив, страх і “я не композитор” — народжується річ, яку потім співатиме весь світ. І тепер чесно. Хто він? Людина, яка не вважала себе композитором? Чи автор “Щедрика”? І головне питання. А ти? Ким ти є насправді — тим, ким себе дозволяєш назвати? Чи тим, що реально робиш? #щедрик #леонтович #carolofthebells 🔗 Вся історія тут:https://arkush.net/book/32313/42⁠