Речі зажди несуть в собі пам'ять, залишаючись з нами на довго..."– Ти казав, що зброя незвичайна, що в ній особливого?– Це пам’ять, про моїх друзів. - просто сказав Рейтан. Довгий час, він про щось думав, тримаючи клинки в руках, а потім міцніше стиснув пальці на рукоядці закриваючи очі, наче знову занурюючись у спогади…""Еллі намагалась та ніяк не могла дозватись Рейтана, наскільки сильно та глибоко, він поринув у свої спогади, наче вони затягували в себе, як трясина.- Рейтане! – вона смикнула його за плече, підвищуючи голос. Він наче прокинувся, скидаючи марево.– Вибач, замислився… - він зітхнув та продовжив казати. – Це пам’ять про моїх…загиблих друзів, Яна та Морі. – вона і повірити не могла, що він розкаже їй, так багато. – Дев’ять років тому, я прийняв в команду двох дивовижних людей: Яна Верта, харизматичного молодого чоловіка, який віртуозно володів мечем і був дивовижним другом та Морі Норту, зеленооку дівчину з майстерними вміннями стрільби з лука, у цьому вона обходила навіть мене. Вони були дивовижними людьми, але…вмерли, п’ять років тому, при безглуздих обставинах!– Боже… Вибач, що змусила згадувати.– Я ніколи не забував, я просто не маю на це права...https://booknet.ua/reader/napvkrovka-b433366?c=4697592&p=1https://arkush.net/book/32348/1https://www.uwuread.com/book/f021418a-49b5-482d-90cb-968302f4efbb/chapter/6ab98d02-7d54-4e87-900d-dfd6659ce631