Після таких ночей, як сьогоднішня, знову думаєш про те, на чому насправді тримаються люди під час війни.Дехто скаже що завдяки великій силі волі, високим сенсам і внутрішньому стрижню.Але в реальному житті психіка часто тримається на дуже простих речах.На ранковій каві.На повідомленні «ти як?».На собаці, якого треба вигуляти.На мемі, з якого раптом стало смішно, хоча новини зовсім не смішні.На звичному маршруті на роботу. На улюбленій чашці, яка тепер стоїть на поличці в нашому нинішньому домі.Так мозок отримує сигнал, що світ ще не розсипався повністю.Бажання нормального життя під час війни — не зрада і не легковажність. Це спосіб не віддати війні все.Нас тримаєконтроль, який дає нам маленьку ручку керування життям.Нас тримає нормальність. Серіал, зустріч із друзями або двадцять хвилин тиші. Нас тримають люди, які дають відчуття, що ти не один у цьому великому хаосі.Нас тримає злість. Та, що нагадує, що з нами так не можна. З моєю країною так не можна. З моїми людьми так не можна.Нас тримають буденні сенси: я потрібна дитині, своїй справі, своїм людям. Але я можу працювати, донатити, лікувати, навчати, писати, готувати, слухати, допомагати.Не знецінюйте те, що допомагає вам триматися. Навіть якщо ці опори здаються надто простими й недостатньо героїчними.Кава. Кіт. Робота. Любов. Спорт. Побут. Гумор. Молитва. Донати. Розмови зі своїми. І звісно, бажання дожити до дня, коли нарешті можна буде видихнути.Бо іноді людина тримається на маленькому шматочку нормального життя, який вона вперто не віддала війні. І це теж спосіб вистояти.