П’ять років тому ми взялися за справу, яка тоді здавалася невеликою, але насправді мала глибокий сенс. Ми відновили музей-садибу Остапа Вишні у селі Кринки, Олешківського району — місце, де жив і творив один із найсвітліших гумористів нашої культури.Ми повернули садибі подих життя: оновили стіни, прибрали бур’яни, заповнили кімнати сміхом, історіями, спогадами. Відчуття було таке, ніби сам Остап Вишня знову ходив тими стежками, дивився на свій сад, усміхався. Люди з навколишніх сіл приходили, пишалися, раділи, що українська пам’ять знову ожила. Ми теж пишалися — тим, що змогли це зробити, що змогли зберегти частинку душі країни.Та прийшла біда. Після підриву Каховської ГЕС і затоплення Херсонщини глиняна садиба не витримала стихії. Вона пережила окупацію, але не пережила воду. Зруйнована, розмита, але не забута.Ми пам’ятаємо той дім, той запах степу, ту тишу, що вміла говорити. Ми пам’ятаємо, як він виглядав, і як світило сонце тієї осені, коли ми стояли біля оновленої садиби.І пам’ять про такі місця житиме — попри воду, війну і час. Все буде Україна 🇺🇦