- блядь , щас , ще бутери пацанам треба взять. - ти заєбав. Ну , шо я ще міг почути у відповідь. Признатися, я б таке саме сказав на його місці. Несу два відра з під оселедців забиті бутерами з пахучою намазкою і ковбасою. Хух, врешті нарешті поїхали. По дорозі я на телефоні корегував маршрут, куди шо і скіко везти. Відчували ми себе трохи наче доставщиками піци. Але коли прибули на перші блокпости, побачили хлопців, то всі оці ілюзії вмить зникли. Ми то шо, в любий момент могли сказать. Хух, я заїбався і піти у "веранду" випити каву. А вони, хлопці при виконанні , такого зробити не могли. Тому ми тихесенько і з вдячністю в серцях розвозили чай і бутерброди. Розвезли ...Їдемо довольні як таракани, що змогли і сьогодні чимось допомогти нашим захисникам. Доїжджаючи до бази знов задзвонив телефон. Це знов була Олександра:- Мамайчік, а ви надєюсь термоса забрали назад? Я глянув на Олєжку а він на мене, не розуміючи шо таке.Витримавши театральну паузу я сказав слово- рафаелло:-блядь... Розуміючи контекст, Сашка почала наварачувать: Ну бляяя а завтра нам в чом везти? Вони завтра поміняються в зміні і шо тоді? Я лише повторив знову слово- рафаелло... Ну ще додав: - ми вже осьо доїжжаєм. Закінчивши розмову я так Олєгу і сказав :- нам пізда. Замість відповіді , Олєжка просто подивився на мене, періодично кидаючи погляд на дорогу. Він нічого не міг сказати окрім мегазначущого і філософського -шо...За декілька хвилин ми запаркувалися на невеличкій парковці біля волонтерки на п'ятій школі. Олександра вже нас чекала. - так, щас їдим забираєм термоса. Ви шо не понімаєте, шо вони не одноразові? Що нам казать? Тепер воно наче здається логічним, проте нам про це ніхто не сказав. Та шо ми чекали, шоб хтось нам сказав шо термоси не одноразові? Вобщім ми з Олегом себе почували якимись лашпєтами. Їдемо... Знов цей погляд Олєга по зеркалах, виїжджаючи з парковки. Бля , все те саме наче. День сурка...чи той ... бабака. Поки їхали почалась повітряна тривога. Їхали далі вже "на очкє". Олєг дивися на дорогу , а я дивився на небо. В буса гудів правий підшипник, тому мені здавалося , шо летить літак і зараз буде піздец. Заїжджали на блокпости.Тепер ми як далбайоби :- драстє, а ви вже чай попили? А де термоси ? А можна забрать?Дякувати Богу, всі ці діалоги проводила Сашка. А ми з Олегом просто рубали окуня, тобто схвально кивали гривами і йшли по термоси. От вже крайній наш блокпост, куди ми відвозили чай. Нас звернули, наказали зупинитись, бо далі не можна. Поки Олександра розповідала про те, шо нам треба забрать термоси назад, один з військових передьорнув затвор і різко побіг в лісосмугу. - оце двіж, трохи істерично посміхаючись ляпнув я. - ще й повітряна тривога... додав Олєжка. - Так блядь , нічо не знаю , треба термоси забрать, мене Ірка завтра приб'є, ви шо ? Шо ви думаєте? Ми поїхали по термоси... Блокпости на той час складали величезну купу автомобільних шин . Постів було декілька, дві чи три лінії. Метушня серед військових аж ніяк не додавала нам впевненості, проте ми їхали на самий крайній блокпост, бо там був наш термос блядь. Пам'ятаєте як виглядає монета номіналом одна гривня? Так от очі в нас були приблизно такого ж діаметру. Немов мавпочки через лобове скло ми роздивлялися шо відбувалося навколо. Трохи згодом було чути автоматні черги. Це як пізніше ми дізналися, що то орки недобиті тікали лісами. А наші захисники влаштовували на них сафарі. Ну а ми їхали по термоси. Не знаю як Олєжка і Олександра, а я так собі почав думати про вічне.Ну що мені вже нормально років, я вже таке як наче і пожив. Пригадав давні буддійські практики, медитації на вічність. - Стой! Там термос лежить. Розвіяв мої високі думки голос Сашкі. Ми зупинились. Дійсно, на обочині обережно стояв порожній термос ... наш. Побігла Олександра забирати. - Ти шо, мене Інка за термоси приб'є . З такими словами залазила вона в машину.