Різниця між республіканцями та демократами якраз і полягає в тому, що перші осідлали цю хвилю вимог змін і отримали підтримку бізнесу, значну частину якого представляють найбагатші люди світу, такі як Маск, Безос, Цукерберг. При цьому обидві партії мають багато спільного і спостерігається помітна спадкоємність. Наприклад, концепція Обами «Великий Близький Схід» зараз реалізується Трампом, раніше цим займалися демократи. Санкції Трампа проти КНР у його першу каденцію були посилені Байденом, концентрація на технологіях штучного інтелекту — спільна лінія. Але головне — політика щодо Китаю, яка стає жорсткішою від однієї адміністрації до іншої, що відображається і у військово-стратегічних доктринах. Демократи не були настільки радикальними, рухалися в тому ж напрямку, лише значно повільніше, але не отримали підтримки, оскільки час працює на головного конкурента.Звідси випливає третя причина — запит на «закручування гайок» і сумнозвісну «залізну руку» (іронічно, що цей запит походить з боку іншої руки — руки ринку, яка вже не така невидима) для різкої мобілізації та агресивного, швидкого вирішення проблем. Не тому, що це помилка чи нова мода, а тому що немає часу на демократію і розгойдування. Завдання республіканців — підготувати Штати до війни з Китаєм, скоротити зайві витрати роздутого держапарату, «оздоровити» (тобто оптимізувати) економіку настільки, наскільки це можливо, для забезпечення потреб армії у війні «або ти, або я», де діє одна доктрина і гасло — «помри ти сьогодні, а я завтра». Це «оздоровлення» неминуче наштовхнеться на опір серед населення, будуть протести (“no kings”) і невдоволення, не уникнути й виступів. Тут уже потрібне те, чим демократи похвалитися не могли, — здатність застосовувати силу: армія, поліція, ICE та інші. Для реалізації такої політики республіканцям необхідно централізувати владу, що вони і роблять, причому успішно. Разом зі скороченням соціальних витрат відбувається спроба вкласти американську економіку у прокрустове ложе військових реформ, уже проводиться дерегуляція для приватного сектору — бюрократія, екологічні та, ймовірно, трудові/соціальні норми будуть руйнуватися.Усе зводиться до однієї, головної причини — Китаю. Це причина виникнення кризи деглобалізації, «звуження» американського світу (ринків), що тягне за собою безліч інших наслідків. Наприклад, після того як США вперлися у межу зростання після освоєння ринків комуністичного блоку, швидка експансія Китаю різко підірвала економічну базу США і загострила проблему держборгу. Корінь проблем саме там, у Піднебесній, і не лише американської кризи — це також причина зазіхання Росії на західні сфери впливу в Європі: не будь Китаю, не було б країни, здатної замістити європейський ринок нафти і газу, водночас надаючи доступ до імпорту техніки і технологій. Це також причина, чому Іран зачіпає інтереси США на Близькому Сході: відсутність можливості торгівлі з Китаєм відрізала б іранський режим від його головного ринку та джерела доходів і підтримки.У підсумку все це відсилає до нової Стратегії національної безпеки США, ухваленої наприкінці 2025 — на початку 2026 року, яку вже назвали «Доктриною Трампа». У ній усе сказано прямо й без двозначностей — Китай є головним ворогом, який не лише прагне, а й здатний «завдати істотної шкоди американським інтересам». Також особлива увага приділяється захисту Тайваню (хоча Америка офіційно й дотримується політики його «невизнання»). Водночас одразу згадується візит Пелосі на острів у 2023 році за президентства Байдена. Крім того, у центрі стратегії так званий «транзакційний націоналізм» — фактична відмова від іміджу «посла демократії» і перехід до неприхованого рекету. Подобається це чи ні — не має значення, адже це не повинно затьмарювати аналіз. Картина така, якою вона є, навіть якщо дехто не готовий це визнавати і продовжує посилатися на божевілля.Такими є причини та наслідки приходу до влади в США нової республіканської адміністрації на чолі з Трампом.📱 Економічний Вісник