Чим довше триває війна на Близькому Сході, тим більше США втрачаютьОкрім зростання цін на нафту, блокада Іраном Ормузької протоки спровокувала припинення експорту газу з Катару, який займає 1/5 частку ринку. Окрім газу, країна також виробляє 1/3 гелію — критично важливого для виробництва мікрочипів елемента. Його дефіцит значно підірве бульбашку штучного інтелекту. Фактично, на кону трильйони доларів і перегони з КНР.◽️Тим часом розв’язання конфлікту без використання армії не проглядається: Ізраїль знову вбив високопоставленого іранського чиновника. Під час «переговорів» і перемир’я, оголошених США, Тель-Авів зовсім не припиняв ударів. Сам же Вашингтон готує дивізії для потенційного захоплення аеродромів із подальшою висадкою піхоти, а також військово-морські сили — ймовірно, для атаки на острів Харк, вузол експорту нафти з Ірану.За оцінками Goldman Sachs Group, ризик економічного спаду в США протягом найближчих 12 місяців зріс до 30% на тлі війни в Ірані. Навіть у разі завершення війни аналітики прогнозують, що завдана шкода та інерція утримуватимуть американську економіку на межі рецесії.◽️Якщо Сполучені Штати розпочнуть наземну операцію, намагаючись отримати контроль над Ормузькою протокою для контролю експорту нафти, газу та добрив, то шанси досягти поставлених цілей невеликі. США мають лише обмежений контингент і недостатню щільність сил, а операція на кшталт тієї, що була проведена у Венесуелі, з аналогічним ефектом неможлива — Іран не має фігури, яка концентрувала б таку владу, як Мадуро.Якщо ж американське командування і політична еліта обмежаться продовженням ракетних ударів, ціни на нафту та іранська блокада протоки законсервуються на довгий час, завдаючи додаткової шкоди економіці.◽️Тліючу і вже витратну іранську кризу радикальна республіканська адміністрація намагатиметься вирішити силою, зважаючи на те, що вона використовує радикальні інструменти, адже як політична сила з украй правим керівним ядром є реакцією на радикалізацію самого кризового процесу. До того ж іранський конфлікт загрожує проєктам штучного інтелекту, фондовому ринку, макроекономічним показникам і прибуткам американських корпорацій, які й профінансували цей «радикальний інструмент».Найважливіше полягає в тому, що досі американська влада не мала приводу для тотальної цензури та воєнної мобілізації суспільства, що вкрай необхідно для формування політики скорочення витрат і розгортання повсюдної влади умовних ICE або нацгвардії. Також нова радикальна адміністрація не стикалася ні з чим подібним до, наприклад, війни в Іраку, і тому оцінює наземну операцію в Ірані із суб’єктивним викривленням.«Приземлення», яке може супроводжуватися великими втратами під час наземної атаки, може стати своєрідним casus belli для створення внутрішнього «прокрустового ложа» — приводом до посилення цензури всередині країни.