Зростання популярності «індустріальної економіки», новий мейнстрим і УкраїнаНа даний момент великі держави потребують потужної промислової бази. По-перше, для забезпечення потреб національного військово-промислового комплексу, по-друге — це дає державам можливість захищати існуючі ринки та боротися за нові. Конкуренція з 2008 року, а також з кожною новою кризою, стає дедалі жорсткішою, і разом із нею посилюється економічна гонка. Розвинені країни використовують тарифи для закріплення контролю над внутрішніми ринками та зміцнення промислового ядра. Це створює конкурентні переваги для експансії, що і є кінцевою метою.◽️Саме тут лежать витоки нового економічного мейнстриму, який набирає популярності — ізоляціонізму та «індустріальної економіки». Його підхоплюють і в українському медіасередовищі, однак ця тенденція часто сприймається у спрощеному вигляді: із загального контексту запозичується лише сама ідея «індустріальної економіки», тоді як її структурні причини та історичні передумови залишаються поза межами аналізу.Принцип «економічного суверенітету» неможливо побудувати на гаслах або окремих законопроєктах. Більше того, механічне копіювання та подальше застосування американських чи німецьких практик неможливе в українських реаліях.◽️По-перше, для цього має існувати відповідний виконавець. Між тим українська еліта послідовно дотримується іншої логіки — логіки сировинної моделі. Українська еліта — це кадри, що сформувалися і були навчені керувати сировинною економікою, тому вони не придатні для вирішення завдань масштабу «економічного ривка». А саме цього потребує подолання проблеми примітивної економіки. За плечима еліти — 35 років імплементації та підтримання «економіки свободи від технологій». Десятиліття знадобилися, щоб прийти до поточного стану речей, і десятиліття знадобляться для того, щоб змінити курс або «відмотати плівку назад».Причому деіндустріалізація української економіки почалася не в момент розпаду СРСР, а значно раніше.Для того щоб упроваджувати передові промислові практики інших держав, необхідно мати під ногами аналогічний економічний ґрунт. Україна і, наприклад, США, Південна Корея чи Китай мають принципово різну економічну базу.◽️Україна інтегрована у торгівлю з розвиненими країнами на правах сировинного придатка. Експорт сировини та імпорт технологій є умовою виживання країни. Доступ на експортний ринок Європи для України відкритий доти, доки вона імпортує європейські товари з високою доданою вартістю. Запровадження тарифів, масштабних субсидій або політики імпортозаміщення призведе до примусової дезінтеграції України з європейського ринку, а реалізація експортної продукції стане вкрай ускладненою.◽️Запровадити програми «під копірку», навіть на концептуальному рівні, неможливо. Економічна програма відображає якість економіки та інтереси правлячої групи. Сировинний олігархат означає відсутність повноцінної програми та орієнтацію на біржові ціни — або створення симулякрів. Наприклад, таких як програма «Кешбек».Звідси випливає висновок: американський, європейський або будь-який інший план не може бути перенесений в українську реальність. Концепція такого умовного плану може виглядати привабливою і містити перспективні ідеї, але вона не буде придатною.Тому будь-який план подолання сировинної економіки, натхненний іноземною практикою, але такий, що ігнорує міжнародні економічні відносини України та її внутрішню структуру економічної і політичної влади, буде або непридатним, або популістським. Будь-яка індустріалізація чи економічний стрибок неможливі без зміни структури влади та місця країни у світовій економіці.