Побачила сьогодні у знайомого згадку про фільм "Поки не зіграв у ящик". І він згадав саме ту сцену, яку я теж пам’ятаю багато років.

Двоє чоловіків сидять уночі на Великій піраміді в Гізі, і Картер розповідає про два питання, які, за легендою, давні єгиптяни ставили душі перед входом до раю:

— Чи знайшов ти радість у своєму житті?
— Чи принесла твоя радість радість іншим?

Два питання, в яких дивним чином немає нічого про те, наскільки правильно ти жив.

Немає досягнень, статусу, грошей, виконаних обов’язків. Немає навіть питання, скільки добра ти зробив.

Спочатку - чи була у твоєму житті твоя власна радість.

Чи дозволив ти собі прожити це життя, а не тільки впоратися з ним. Чи було в ньому щось, що ти любив не за користь, результат або схвалення. Чи були моменти, в яких тобі не потрібно було ставати кращою версією себе, бо достатньо було просто бути.

А потім друге питання - що сталося з цією радістю, коли вона зустрілася з іншими людьми.

Можливо, сенс не в тому, щоб залишити після себе щось велике.

Можливо, достатньо, щоб твоє життя було настільки живим, що поруч із тобою комусь теж хотілося жити.

Чи знайшли ви свою радість?

І кому від неї стало трохи світліше?