Я посварилась з батьками, втекла на вокзал, купила квиток до Дніпра і вирішила, що повернусь лише тоді, коли буду фінансово незалежна.Я дивилась у вікно і по щоках зрадницькі текли сльози.До Дніпра я дісталась о восьмій, перерахувала ще раз свої дві гривні і двадцять копійок, пішла до прилавку з газетами і купила Дніпровську неділю, та ручку. Взяла чай і сіла читати оголошення про найм. Мені було 17 і це була найголовніша дилема. Я обводила все куди мені здавалось я б могла підійти за навичками. Потім наміняла дрібних монет і почала обдзвонювати все обведене. Відмова, відмова, гербалайф, відмова, гербалайф. Мій список майже добігав кінця. Аж раптом по об'яві "перекладач в агенцію" мені назначили зустріч, після того як спитали, наскільки швидко я зможу вийти, бо їм потрібно терміново. Я сказала, хоч завтра, тож на 15ту годину дня мені вже призначили співбесіду. Ми зустрілись в центрі, розкішна блондинка в дорогому костюмі, і я мала, худа, в коричневому светрі і синіх джинсах. Вона попросила розповісти їй щось на англійській, я згадала завчений в школі текст про Україну. Наталля задоволено кивнула і сказала - в нас аврал, перекладач потрібен вже на завтра. Я не довгодумаючи спитала - чи можно мені маленький аванс, бо я щойно приїхала до Дніпра і треба влаштуватись. Вона відкрила гаманець, дістала 20 доларів, подивилась мені в очі і сказала - дивись, я тобі вірю, не підведи.Думки нікого підводити в мене не було, була лише одна проблема, моя англійська була краще більшості людей, але все одно це був шкільний рівень поглибленої групи. Я відверто збрехала про свій рівень, я знала що я не дотягую до перекладача, але вирішила що якось розберусь.І я розібралась. Я слухала, читала, перекладала весь вільний час. За три місяці я була не гірші інших перекладачів. Через чотири місяці вже брала собі по дві зміни і все це продовжуючи вчитись на ветеринара.Зарплата в мене була шикарна. Як зараз пам'ятаю, з однієї зарплати я купила собі шкіряні високі сапоги на підборах і черврне пальто з лисім воротом.Я приїхала до батьків не з пихою, а горда за себе, що я змогла. Що я не тягар, не невдаха. Вже сильно пізніше я дізналась, як вони прожили ту ситуацію. В батька в перше в житті сталась істерика коли я пішла, мама проживала свій власний шок. Тоді не було мобільних телефонів, тож я відзвонилась що все ок, аж через добу. Цілу добу вони не знали ні де я ні що.Вони все життя не могли собі пробачити цю історію і винили себе в тій сварці. Коли вони в цьому зізнались, я була в щент здивована. По перше тому, що в тій ситуації, я по чесному була не права. А по друге, ця ситуація змінила моє життя.Я зрозуміла що нема перешкод. Якщо ти сильно прагнеш, то і англійська за три місяці по плечу і сміливості достатньо, щоб ананас попросити. Хто зна, якою б я була якби не та сварка.Але саме так закалялась сталь.Бо вже через два роки, я почала свій перший бізнес.