Розкажу історію з практики мого колеги, яка запам'яталася мені надовго.

Теплий літній день. Двір. Діти ганяють м'яча...

Думаю, багато хто зараз згадає своє дитинство і той самий дворовий футбол. Агресивний і нещадний. Роздерті коліна, лікті у фарш, м'яч в обличчя, пацан у футбольній формі автоматично вважався крутим гравцем, а гра закінчувалася або ближче до ночі, або в той момент, коли власник м'яча образився і забрав його додому 😄

В одному з таких матчів грав 12-річний хлопчик. Звичайна активна дитина, займався спортом, ріс і розвивався нормально. Зі слів батьків, серйозних проблем зі здоров'ям ніколи не мав. Хіба що ГРВІ та апендицит.

В той день хлопчик грав на позиції захисника. І тут отримав сильний удар м'ячем у живіт. Діти та дорослі, які були поруч, розповіли, що хлопчик зігнувся від болю і заплакав. Через деякий час начебто заспокоївся і навіть продовжив грати. А потім йому раптово стало погано. Він упав, втратив свідомість, почав хрипіти й задихатися. Діти побігли кликати дорослих. Хтось викликав швидку. На крики вибіг батько і намагався допомогти синові.

Фактично, дитина помирала на руках у батька. Швидка приїхала швидко, але реанімаційні заходи виявилися неефективними.

Під час розтину мій колега в печінці виявив величезну ехінококову кісту.

Хлопчик мав кістозний ехінококоз печінки. Кіста існувала в його організмі роками, але ніяк себе не проявляла. Дитина почувалася здоровою, займалася спортом і жила звичайним життям.

А потім у гру втрутився м'яч.

Удар спричинив розрив кісти. Її вміст потрапив у навколишні тканини й викликав надзвичайно тяжку алергічну реакцію, анафілактичний шок. За лічені хвилини ситуація змінилася від звичайного футбольного матчу до боротьби за життя. Саме в цьому і полягає підступність ехінококозу.

Ехінокок це дуже маленький стрічковий гельмінт, або їх ще називають цистодами, це доросла форма яка має всього кілька міліметрів. Остаточними господарями паразита є переважно собаки та інші представники родини псових. Саме в їхньому кишечнику живе дорослий паразит і виділяє яйця у навколишнє середовище. Проміжними господарями є різні травоїдні та всеїдні тварини. Людина є випадковим проміжним господарем.

Схема досить проста.

Заражений собака виділяє яйця паразита з випорожненнями. Вони можуть потрапити на ґрунт, траву, воду, овочі, ягоди або шерсть тварини. Людина проковтує яйця, наприклад через забруднені руки, воду чи їжу. А далі починається найцікавіше.

З кишечника личинки цестодів потрапляють у систему портального кровообігу. Найчастіше першою зупинкою стає печінка. Частина може пройти цей бар'єр і потрапити в легені або інші органи. А вже там роками може рости ехінококова кіста. І людина може навіть не здогадуватися, що всередині неї повільно збільшується чужорідне утворення.

Кіста може рости роками, п'ять, десять, двадцять і більше. І весь цей час людина може почуватися абсолютно здоровою. Іноді її знаходять випадково під час УЗД або іншого обстеження. А потім трапляється розрив.

Травма, падіння, удар, іноді навіть інше пошкодження і вміст кісти виходить назовню. Це може спричинити важку анафілактичну реакцію, а в разі поширення дочірніх елементів паразита, а далі ще й подальше паразитарне ураження.

До речі, від людини до людини ехінококоз у звичайних умовах не передається. Людина для паразита фактично тупикова гілка життєвого циклу. Вона не повертає паразита назад собаці. Але зараження цілком можна попередити простими речами, мити руки після контакту з тваринами, добре мити овочі, фрукти, ягоди та зелень, не пити воду з сумнівних природних джерел і не нехтувати ветеринарною обробкою собак у регіонах, де ехінококоз поширений.

Що ж до того хлопчика...

Можливо, якби кісту виявили раніше, її вдалося б успішно пролікувати. Можливо, вона ніколи б не дала про себе знати. Але цього разу зустрілися дві абсолютно випадкові речі, це кіста про яку ніхто не знав, і звичайний удар футбольним м'ячем.

Іноді смерть приходить не після довгої хвороби.

Іноді вона просто виходить на футбольне поле разом із м'ячем.