Багато хто писав мені: "Як ти можеш бути таким цинічним?"Можливо, не всі до кінця розуміють, що я намагаюся сказати, коли публікую такі пости. Інколи з іронією, а інколи серйозні — про смерть. Це не про цинізм. Це спроба подивитися на життя і смерть без прикрас і без страху, такими, якими вони є.Я вже більше п’яти років пишу про це у "Типовому". Для багатьох слово Смерть звучить важко і страшно, але для мене це не просто тема — це особлива культура, певне мистецтво сприйняття Життя.Якби це залежало від мене, я б ввів це у наше повсякдення як своєрідне вчення про Смерть. Не для того, щоб лякати, а щоб ми навчилися розуміти її присутність. Щоб кожен подих, кожна мить ставали дорогоцінними, як рідкісні перлини часу. Бо саме усвідомлення кінцевості змушує нас бачити Життя у всій його неймовірній красі, у словах любові, у теплі обіймів, у світлі очей тих, кого ми любимо.Я пишу про це не для страху. А для нагадування, що наше Життя — це не кількість днів, а глибина прожитих відчуттів, щирість, тепло і любов, які ми здатні віддати. І саме в цьому мистецтво Життя знаходить свій справжній сенс.Тому не відкладайте важливе на потім. Обійміть тих, хто поруч, скажіть те, що давно хотіли сказати, і проживіть цей день максимально смачно і щиро, по справжньому. Цінуйте кожну мить. Мирного та доброго ранку вам 🤗