🎙 Слова Арди Турана для італійської преси 👏🏻

💬 «Повторюю, я не хочу, щоб це було виправданням. Але водночас ми не можемо сприймати це як нормальну ситуацію. В Україні йде війна, щодня гинуть люди, і світ має про це знати. Люди відмовляються дозволити життю зупинитися. Перед обличчям такого народу нам було б несправедливо скаржитися. Футбол може подарувати цим людям кілька годин щастя: ми не просто команда, ми представляємо надію цілої країни»

❓ Чи є якийсь особливий момент або історія, яка вас вразила?

💬 «Минулого року ми програли вдома «ЛНЗ» з рахунком 4:1. Напередодні Львів зазнав потужного обстрілу, люди провели ніч у сховищі. Після матчу я був дуже злий, і в якийсь момент переді мною опинився 8-річний хлопчик. Його звати Роман, він уболівальник «Шахтаря», його будинок розбомбили, він втратив матір і переніс 35 хірургічних операцій. Він каже мені: «Містере, не сумуйте. У житті бувають гарні дні і погані дні. Треба йти далі». З огляду на те, через що він пройшов, це був надзвичайний погляд на майбутнє. Того дня я засвоїв від Романа один із найважливіших уроків у своєму житті: слід поважати нашу професію і робити все можливе, щоб робити людей щасливими, але ніколи не забувати, що це гра, тоді як реальне життя набагато більше. Роман нагадав мені про це: ми залишилися на зв’язку і зустрічаємося щоразу, коли маємо змогу»

❓ Лунає сирена повітряної тривоги, і вам треба йти в укриття. Що ви відчуваєте в такі хвилини?

💬 «Ви не зможете цього зрозуміти, поки самі не переживете. Лунає сирена, і ти думаєш не про себе, а про сім’ю, гравців, про їхніх близьких. Коли я дивився на Ізаке в матчі проти ПСВ під час його першої появи в Лізі чемпіонів, мені згадалася фотографія, яка є в моєму телефоні: під час бомбардування у холі готелю я вкриваю його пледом, поки він намагається заснути, так само, як зробив би зі своїми дітьми. Цей знімок розповідає про нашу команду: ми піклуємося одне про одного і рухаємося далі» – сказав Туран у інтерв'ю La Gazzetta dello Sport.

🔵 ФУТБОЛ УКРАЇНИ 🇺🇦