Політична позиціяХоча сам він себе політиком не вважав, саме Чикаленко став одним з ініціаторів створення Української Центральної Ради. Йому пропонували посаду міністра землеробства й навіть гетьмана, але він відмовився: "Не сотворений я на перші ролі, ніколи їх не грав і не претендував на них, а робив те, що мені давало моральне задоволення". Його "українська справа" була не амбіцією, а стихією, як влучно відзначав Василь Королів-Старий.Трагічні роки еміграціїЗ приходом більшовиків Чикаленко втратив землю та маєтки й опинився в еміграції — спершу у Чехословаччині, потім в Австрії. Жив скромно, іноді навіть у злиднях: сам носив із лісу дрова, соромився брати допомогу від земляків. Для операції на шлунку кошти збирали через українську газету в США.Попри всі труднощі, він зберіг вірність ідеї:"Хотілося б ще трохи пожити, щоб побачити, чим скінчиться доля України, про яку я весь свідомий вік клопотався". Помер Чикаленко 1929 року у Відні. Заповідав розвіяти його прах у рідних Перешорах на Одещині, однак через плутанину урна з його останками зникла. Це ніби символ його долі — відданої Україні без залишку.СпадщинаУ 1998 році Ліга українських меценатів заснувала премію його імені. Її девіз — його ж слова:"Мало любити Україну до глибини душі. Треба любити її й до глибини своєї кишені". Його ім’ям названо вулиці в Києві, Львові, Одесі, Вінниці, Кропивницькому, Ніжині, Борисполі, Кривому Розі, Сумах і Черкасах.Євген Чикаленко залишився в історії не як "великий політик" чи "великий письменник", а як людина, без якої українська культура й нація не отримали б такого шансу на відродження у ХХ столітті.