Україна живе під щоденним тиском війни. Цієї ночі — чергова повітряна атака. Як учора. Як позавчора. Як щодня протягом останніх місяців. Прифронтові громади працюють і виживають під обстрілами. Сотні тисяч військових безперервно тримають оборону. Енергетики, комунальні служби, рятувальники, медики — цілодобово на чергуванні. Українські родини, підприємці, педагоги працюють по 16–18 годин у складних умовах, часто без світла, тепла і зв’язку. Так виглядає реальність країни, яка воює і бореться.І водночас — інша реальність.Сьогодні парламент не зміг навіть розпочати роботу. У сесійній залі не вистачило народних депутатів для старту засідання. Вищий законодавчий орган держави фактично поставлений на паузу до 24 лютого. У час, коли країна працює на межі можливостей, така ситуація виглядає не просто дивною — вона виглядає неприйнятною.Факти:— фронт не бере пауз;— міста не беруть пауз;— енергосистема не бере пауз;— лікарні не беруть пауз;— громади не беруть пауз.Держава під час війни не має права на інституційну перерву.Як представник місцевого самоврядування і керівник великого міста, який щодня відповідає за життєзабезпечення людей, звертаюся до народних депутатів:поверніться до роботи. Виконуйте свої повноваження. Приймайте рішення.Порядок денний очевидний і невідкладний:- відновлення енергетичної інфраструктури;- посилення обороноздатності;- підтримка громад і міст;- соціальний захист родин;- допомога бізнесу в умовах кризи.Це не політичні питання. Це питання стійкості країни.