Пепе пішов. Світ втратив совість... Колишній президент Уругваю Хосе Мухіка помер. Тихо, без кортежів, без президентського літака у своєму будинку на околиці Монтевідео. Сьогодні його проводять в останню путь. Людина яка очолила країну після 12 років в одиночній камері та тортур, відмовилася від розкоші та увійшла в історію. Залишивши владу, Мухіка повернувся до вирощування квітів, благодійності та політичного активізму. Людина, яка була президентом країни, але продовжувала жити у скромній хатині, їздити на "Жуку" 87-го року і віддавати 90% своєї зарплати на допомогу бідним. Він був антиподом всього того, що ми звикли бачити в політиці: не крав, не брехав, не ховався за охоронців. Він був чесним до болю та вільним по-справжньому. Коли диктатори постСовка живуть у золотих палацах і будують собі мавзолеї за життя, Мухика сам мив посуд. Коли ті закривали рота своїм народам, він відверто зізнавався в слабкостях. Коли вони влаштовували "вибори" з 95% підтримки, Мухіка після закінчення терміну просто пішов без істерик, без сценаріїв "національного лідера", без культоманії. І тепер його немає. А з ним йде й епоха, в якій ще можна було вірити, що влада – це служіння, а не пограбування. Що людина з автоматом у минулому може обрати шлях примирення, а чи не помсти. Що у бідній країні може бути багатий на дух лідер. Чи не "господар", не "єлбаси", не "батько нації", а просто Пепе. Старий із добрими очима, який пережив в'язницю, тортури, і все одно залишився гуманістом. Сьогоднішній світ, де правлять цифрові ляльководи, нафтові королі та криміналізовані еліти, став біднішим. Тому що пішла людина, яку не купили, яка не ховала багатства за офшорами, яка не робила з себе бога. Хосе Мухіка говорив: "Я не бідний. Бідні це ті, хто потребує нескінченної кількості речей. Я живу з малим, щоб я мав час жити". Хай буде тобі земля пухом. Нехай твоя совість переселиться в тих, хто ще здатний чути....