Видавництво «Темпора» | Дякуємо В'ячеславу Левицькому за такий чудовий відгук на книжку «Шмуль...

Дякуємо В'ячеславу Левицькому за такий чудовий відгук на книжку «Шмуль і Марта» Анки Вознюк:"Мама прийшла забирати його із садочка і по-змовницьки сказала: – Я щось маю, – і витягнула із сумки вужа. Мертвого, очевидно, та від того не менш приголомшливого". Увесь роман Анки Вознюк "Шмуль і Марта" – про приголомшення й витягання змій: із сумочок, сердець, фантазій. Утім, найперше це вишукано розказана історія про оманливість, ба навіть марність літератури. Про те, що життя в нетрях текстів не додає автоматом ні самодостатності, ні кругозору. Про сучасного Доктора Серафікуса, який перетворюється на Зину Тихменєву. Одна з частин книжки невипадково називається так само, як альбом проєкту The Caretaker. У ньому електронна музика перемежовується з бальними мелодіями, і письменниця діє в тому ж дусі – оживлює семпли модерності. Особливо щастить експресіонізму: він ніби пробуджується із затяжної сплячки, загострюючи повсюдні недосконалості. Портрети? Глевка глина чи химерні мазки. Місто? У маршрутах самогубців і показних тріщинах на будинках. Внутрішній світ? У Шмуля – "спори справжнього предковічного зла", котрі набухають у чорнилі. Усе це змальовано зграбно й упевнено. Ще й із сюжетом-оксимороном в основі: найжорсткішу правдоподібність тут підкреслює нагромадження марень, а вічні мотиви напрочуд природно доповнює низка тригерних стереотипів. І з цілком чіткими, проте геть не обтяжливо-повчальними етичними меседжами. Навіть зі Львовом, угадуваним, хоча не названим прямо. На додачу – з дивакуватими Дубивичами (привіт, київський тексте!). Ось вона, екзистенційна драма й нічогенький жахливчик, які починаються, ніби легкий ромком. Або ж гротескна енциклопедія похмурості, між рядками якої прохоплюється світло. Словом, Видавництво «Темпора» подбало про черговий сильний прозовий дебют.Спробую розповідати про книжки, які зачепили, частіше.