Мапа небезпечних напрямків: японський календар 1864 року

Так виглядає річний календар, яким користувалися в кіотських домівках в період Едо. І водночас — одне з найкращих свідчень того, як онмьодо вийшло з імператорського палацу до простих людей.

Що тут написано?

Праворуч — колофон 京都 大經師降屋内匠: календар надрукував кіотський дайкьоджі 大経師, друкар із привілеєм видавати календарі. Далі — рік: 文久四年 きのえね, четвертий рік ери Бункю, рік 甲子, тобто 1864-й. І назва системи: 天保壬寅元暦, календар Тенпо, останній місячно-сонячний календар Японії.

Головне тут — камі напрямків. Рамка в центрі — тошітоку-джін 歳徳神, божество щастя на цей рік, і його «відкритий бік» (明きの方), куди сприятливо звертатися й рухатися. Довкола — вісім «генералів» хашшьо-джін 八将神, кожен зі своїм напрямком. Наприклад, дайшьоґун 大将軍 цього року стоїть на заході з приміткою «заблоковано на три роки» (三年ふさがり): він міняє напрямок лише раз на три роки, тож будуватися чи переїжджати в той бік не можна було довго. Унизу — кругла діаграма-компас, що зводить усе це разом.

Ліворуч — 土公 «春かまど 夏かど 秋井 冬にわ»: камі землі докуджін 土公神 навесні живе в печі, влітку — біля воріт, восени — в колодязі, взимку — в саду. Тож лагодити піч навесні чи копати колодязь восени було поганою ідеєю. Поруч подано перелік «великих» (30 днів) і «малих» (29 днів) місяців. У місячно-сонячному календарі вони щороку чергувалися по-різному, тож без такої сторінки ви не знали б навіть, скільки днів у місяці.

Хто це склав?

Як показує Хаяші Макото, після календарної реформи Джьокьо 貞享 (1684–1685) розрахунки перейшли до шьоґунатського астрономічного відомства Тенмонґата 天文方 на чолі з Шібукавою Харумі 渋川春海. Родина Цучімікадо 土御門 (нащадки роду Абе, з якого походив і Абе-но Сеймей) формально відповідала за примітки про щасливі й нещасливі дні, хоча насправді доручала цю роботу родині Котокуі 幸徳井. Отже, одна сторінка поєднує державну астрономію, ворожильне знання придворних родин і комерційне друкарство.

Хаяші навіть обережно припускає: якщо міряти «розквіт» онмьодо тим, наскільки глибоко його камі проникли в повсякденне життя, то «золота доба» — не хейанський двір і не час Ашікаґи Йошіміцу, а саме епоха Едо після реформи Джьокьо. Те, чого колись остерігалися лише аристократи, тепер щороку приходило в кожну хату разом із календарем.

📖 Hayashi Makoto, «The Development of Early Modern Onmyōdō», JJRS 40/1 (2013), 151–167. Зображення — звідти ж.

#онмьодо #едо