САКУРАПозивний узяв ще в танковому батальйоні — і вирішив, що іншого собі вже не треба. Родом з Кіровоградщини, у якийсь момент перебрався до Чернігова. «У мене всі рідні – педагоги, але мені завжди подобалась біологія, любов до всього цього була. Тому вирішив трохи змінити тенденцію», — посміхається чоловік. Тільки замість шкільного класу обрав операційну: коли почалась повномасштабна, до військкомату пішов у перший же день.Ця тяга до біології привела його туди, де вона потрібна найбільше — в евакуаційне відділення, де він зараз начальник. Фах — реанімація, досвід ще з мирного життя. Але каже чесно: те, з чим працює тут, бачив уперше. «Це не через те, що я погано навчався звісно. Просто зараз інша реальність — травми у цивільному житті та під час війни – абсолютно різне». Здивувань було чимало — і, за його словами, здебільшого приємних.Та шлях до цього був не одразу таким. На початку один медик тягнув на собі майже все. З часом з'явився розподіл — фельдшер, анестезіолог, водій, кожен знає свою ділянку. «Робота пішла в абсолютно іншому вигляді, а позитивна динаміка триває. І це дуже радує», — каже він. Про колектив відповідає коротко: багато добровольців з 2022 року, які постійно навчаються. «Бажання плюс практика плюс гарний колектив — один з кращих стабілізаційних пунктів у Збройних Силах».Саме досвід тих, кого він рятує, і тих, кого зустрічав на дорогах війни, лишив і інший спогад — про ворога. «Казали, що раді нас бачити. Через день вже кричали, що ми нацисти, тобто ця їхня двулічность. В Суджі страждало навіть більше їхнього цивільного населення. Ми краще до тварин відносимось, ніж вони до цивільного населення», — згадує чоловік.Сьогодні, у День медичних працівників, ми не кажемо красивих слів про рятівників. Ми просто нагадуємо: за кожним «встиг» і «дихає» стоїть конкретна людина, яка щодня вирішує, кого і як рятувати першим.Повне відео: https://youtu.be/cmnF-onuwNI