Мої подруги ночують з дітьми в ванній.. Намагаються спати, бо людина не може весь час не спати. Мостять дітям і собі затишок з усього що є теплого в хаті. А за вікном гупають вибухи. І ми перемовляємось в сотнях чатіків:- Ви як?- Та капець, не питай.. І фото... Як сплять діти на підлозі в ванній, а найменшим намостили в самій ванні і прикрили короткими дверима лишивши зазори з кожної сторони, щоб врятувати.. Щоб як обвалиться стеля - двері взяли удар на себе, але була можливість витягти чи дихати.. Довгий час ми обговорювали пожежогасіння порошкове і пінне - який обрати в хату, в машину, в офіс... Накривало:- Я дівчинка і не хочу в цьому розбиратись! Але розбирались і в турнікетах, і в накладанні пов'язок, і що покласти в тривожну валізку. І в свистках... Знаєте скільки люди скупили на тих китайських сайтах свистків? Повісили дітям на шию чи на руку - бо вже є і у вигляді браслетів. Щоб могли подати сигнал, якщо навіть не зможуть кричати... Раніше ми купували браслети з кодом для родичей з деменцією. Зараз для дітей, собак та інш. членів родини. Бо скільки разів було, що люди від вибуху вилітали з вікон, не пам"ятали хто і звідки вони. А родичів поряд не було - загинули чи десь не поряд. В моїх подруг є діти які виросли в ванні. І я плакала, коли відправила одну з них на море, і малий стрибав по здоровенному ліжку, і все перепитував:- Мамо, я дійсно, правда буду спати біля вікна на ліжку, а не в ванній??? Його найкращі спогади і мрія.. Облаштовуємо кімнати щоб не було скла.. Навіть лампи лише стрічкові чи без уламків.. І закривати вікна.. знаєте як? Спеціальні жалюзі в кімнаті... І з товстого брусу поворотний захист від підлоги до стелі в межах ліжка... І карніз, щоб зашторити його.. не від чужих очей.. від уламків, раптом що... І дзеркала гнучкі і не склянні. Їх не можна мити, вони майже одноразові але безпечні у війну - наклеєчками.. І щоразу думати відкривати чи не відкривати двері коли вибухи? Бо з одного боку боїшся, що заклинить і не врятують, а з іншого лазять наркомани і мародери. І битись з ними, коли навколо армагедон якось не стоїть.. А чоловіків щоб тебе захистили на моменті - не так і багато. Хто на війні, хто в бігах... Але це все квіточки порівняно з тим, що переживають батьки особливих дітей під цими ж таки вибухами і в цьому ж таки житті. Бо в них немає змоги виїхати. І сховати їх від цього трешу теж нема куди. Бо не всюди є бомбосховища, та й під балістикою ти не встигаєш ні добігти.. ні знайти в цьому сенс - бо вона розносить все. Знайома розповідала, що дитина захворіла і була з температурою, а почались страшні вибухи. В домі є облаштований підвал-паркінг. Старша дитина кричить:- Я молода і не готова вмирати. Молодший з температурою просить лишити його вдома і обнімати. А мама повинна прийняти рішення і вивести всіх в безпеку. Вирішили спати в машині. Зайшли серед ночі в паркінг - а він живий. Люди сплять в машинах, сидять на стільцях по периметру. Читають новини, здригаються від вибухів. У всіх машин відкриті багажники і там хтось спить з дітей чи дорослих. І на сидіннях теж. І люди що прийшли з інших будинків, туляться біля входу, бо місця мало, а бажаючих сховатись там надто багато. Поклали малого на заднє сидіння, а зі старшою донею сиділи попереду. Говорили, не спали, хоча зранку дівчинка мусила здавати іспити. Бо випускний клас. І ніхто не переносить ні важливі зустрічі, ні наради, ні іспити на потім, бо "потім" може й не настати. Ми якось продовжуємо вчитись і працювати, піклуватись про своїх і захищати власні інтереси і України. Ми якось продовжуємо жити, хоча весь світ дивиться на нас, наче ми мультик, а не реальність. Бо по всіх прогнозах нас би вже не було. А ми є. Сміємось, цілуємось, обнімаємось, даруємо квіти, плачемо, любимо, сперечаємось, прощаємось, мстимось, донатимо, віримо в Перемогу попри все. Робимо дива весь час і інколи навіть не помічаємо це. Стаємо сильнішими і водночас вразливими шокапець. Витримаємо! Переможемо! Слава Україні і шана ЗСУ!!!#Дубровська 09.06.2026 Київ