Читаю новини, що 14 лютого в Києві шалені черги за квітами в магазинах.Останні роки я дійсно спостерігаю в цей день багато романтики в моєму місті.Хоча здавалося б у війну це майже нереально.Знаю студентів, що нарозхват у подібні свята, бо Воїни замовляють букети з доставкою своїм коханим і хочуть щоб вручив саме чоловік.Хай студент, але чоловік, не дівчина.Я люблю романтику, але не по конкретним датам, тому не сприймаю день Валентина, як свято самотності.Але бачу як багато людей, що накручують себе до лікарні тим, що не мають пари, або що ВІН не подзвонив чи не поряд.Я не психолог і не маю дару прибирати з думок те, що болить чи руйнує.Деякі кажуть, що я надто просто відношусь до життя.Інші навпаки не розуміють як я все встигаю.Мені звісно хочеться щоб всі наші берегли себе, але це так тупо звучить, коли в твоїй країні війна.І все ж від наших думок і накручувань можна берегтись.Шукати хороше і добре, і "циклитись" саме на цьому.Я знаю, як люди навіть рак бороли таким чином. Не всі, звісно. Це не панацея.Але я знаю декілька подібних прикладів, коли вірне сприйняття допомагало вижити.- Ви працюєте сьогодні? - пишуть мені клієнти.І я відповідаю, що працюю.Бо для мене зараз все розпливчасто і в датах, і в днях тижня, і в святах.Є робота - працюю.Нема - насолоджуюсь Віднем і кайфую.От зараз в день св.Валентина піду купувати вино, крем для п'яточок і туалетний папір ))І може потім піду в кав'ярню де печуть круасани без начинки.І вип'ю там кави з цим крихким щастям.Не тому що свято.А тому, що там смачно і я маю таку можливість.Все більше коментів від людей, що мене не знають і не читали, з хейтом, що я пишу з Відня.- Втікла - то мовчи! - наказують мені.Сміюсь.Мені важко наказувати.І я не зважаю на людей, яких не знаю і/чи не поважаю.Я не вибачаюсь і не виправдовуюсь за те, що наразі я в безпеці.Мрію повернутись в свій дім чимшвидше, але хочу, щоб це сталось не в морози і щоб світла та тепла вистачало для життя і роботи.Вдячна подрузі, що запросила мене і прихистила в своїй квартирі.Вдячна людям, що роблять моє перебування тут щасливішим.Думками звісно вдома.Надто багато там всіх, за ким ниє серце.Та ми на зв'язку.І коли раптом я прокидаюсь вночі, бо колотиться серце, або спиняюсь прямо на вулиці від гострого болю - я знаю за кого молитись.І хто в найважчій небезпеці.В кожного з нас тепер є такі люди.Близькі до нестями. І рідні попри різну кров.Будьте мені!! Головне будьте!!Люблю#Дубровська 13-14.02.2026 Відень.Завдяки пані Ларисі мої привітання ЗСУ будуть ще палкішими! Дякую за довіру.