І його українську почує міліціонер, що зайде погрітись. І вистрілить, не роздумуючи, в голову батька Олесі... І вона то почує в трубку.. І все життя ненавидітиме свій день народження, телефонні дзвінки і рашистів. Потім російські снайпери на Майдані вбиватимуть наших людей.. І я й досі не можу йти без тремтіння по вулиці Грушевського і заходити в Жовтневий Палац, де мене прямо накриває болем.. Я й досі не можу поїхати в Бучу і Ірпінь, хоча мене запрошують туди друзі... Я й досі не можу забути, як телефонувала своїй подрузі і не знала, що її вже нема.. А трубку візьме рашист, який дотошно і довго розповідатиме мені як цинічно і страшно vбиvав її, гвалтував, різав... І я декілька років не зможу потім навіть чути чоловічій голос рашистською... Ні в фільмі, ні в слухавці, ні на вулиці... Мене тошнитиме одразу і підніматиметься тиск.. Я навіть у відрядження-рекламники не могла їздити, бо більшість партнерів в туризмі вивчили орчу мову давно і спілкувались нею.. Ховати Воїнів і цивільних надто часто приходиться тепер. Бачити, як розпадаються шлюби не витримавши розлуки і випробувань - теж надто часто... Не мати майбутнього - так просто і так жахливо водночас... Ніяк не звикну жити одним днем і не дозволяю собі, бо маю певні обов'язки перед клієнтами. І не можу їх підвести. Тому так часто зриваюсь в безпеку. І клієнти видихають - бо з їх грошима нічого не станеться і відпустка відбудеться. Хоча маю подругу в безпеці, що видасть всі документи, якщо раптом щось зі мною станеться. Постійно бути готовими до смерті - це наше сьогодення. Встигати казати "люблю" - обов'язково. Піклуватись про тих хто поряд чи в твоїх думках. І жити на межі.. На межі сил і розуму. На межі життя і смерті. На межі випробувань.. Бачити радість в кожному моменті бо любий момент може стати останнім. Все більше людей каже, що навчились концентруватись на хорошому. А я ж колись вчила цьому. Знаєте цю вправу? Коли перед сном тиждень пригадуєш 5 найщасливіших/найдобріших чи радісних моментів за день. І з цією думкою засинаєш. А потім починаєш по 7,8,10 моментів згадувати. А потім розумієш, що фокусуєшся на хорошому. І не потрібно згадувати перед сном. Бо ти просто насолоджуєшся всім добрим і світлим, коли воно присутнє в твоєму житті. Помічаєш його. Дякуєш. Я от хотіла подзвонити тату і подякувати що він не закохався в армії в орчиху. І я не прожила вік серед нелюдів. Але він випередив мене і стурбовано запитав:- В тебе все нормально??!!!- Так, а що?- Чесно все добре? Бо маму з вчорашнього дня колотить! Вона побачила вчора, що ти виклала фото і ти там така ніяка.. чи заплакана...- Пап, я просто без макіяжу. Був ранок. Я вийшла в магазин і навіть губи не фарбувала )))Тато реготав не міг спинитися. Вони звикли, що я трішки підфарбовуюсь перед тим як фотографуватись для соц.мереж. І нашифрували собі різних бід. А я просто без мейкапу )) Злякаю і вас )) Щоб знали ))) А то ходжу по вулицях і ніхто не непритомніє від жаху )))Ваша #Дубровська 10.02.2026 Відень