Здаю точку у Відні, де вареники справжні і шкварки до них правильні і хрусткі.І деруни хрусткі.І порції такі що наїдаєшся.А чебуреки є з м'ясом - золотисті, великі, смачні, а до них в порції іде й прозорий бульйон з зеленню.А є з вишнями і морозивом.І це мабуть окремий кайф (я дивилась як дівчина насолоджувалась вишневим чебуреком і на наступний раз вирішили теж собі їх замовити).Restaurant Das Essen FM https://maps.apple.com/?address=Juchgasse%2024,%201030%20Wien,%20%C3%96sterreich&auid=16377330930246117273&ll=48.196756,16.390559&lsp=9902&q=Restaurant%20Das%20Essen%20FM&t=mТут власники українці.Але якщо ви плануєте говорити про те що болить - беріть свою свічку з собою.На столі стоять гарні лампи, але й вони не витримали стільки болю..Нам запалили свічечку, що приготували для іменинного торта.Золота, крихітна, крихка...Вона згоріла забравши часточку наших сліз.А інші ми промокали серветками і намагались не плакати, а підтримувати одна одну.Доки нам не сказали, що кухня зачиняється.І ми зрозуміли, що час летить швидше за наші думки..В мене вперше перевіряли квиток в транспорті.Він в мене був, але я спеціально для євро купила такий гарненький гаманець у формі сердечка.І завжди він відкривався нормально.А тут заклинив.І весь трамвай та 2 контролери дивились, як я намагаюсь відкрити його...А він не відкривався цілу зупинку!!! І коли всі вже щасливі були впевнені, що ось нарешті впіймали зайця, я через невеличкий отвір витягла свій квиток.Контролер перевірив, посміхнувся і О ДИВО!!!Гаманець відкрився наче і не клинило його цілу зупинку...Буває й таке..Мене запросили на український бал у Відні.Але я відмовилась, хоча мені й цікаво.Я ніколи не була на балу.Та їхала сюди і не брала ніяких гарних речей - кинула в валізу все що мала тепле.Та й настрою бального нема.І черевичків ))Хоча вчора приємно було засинати з цією думкою...і колись дійсно дозволю собі цю красу.Тим більше в справжньому палаці.І можливо з високим красенем.Буду кружитись в гарній сукні, посміхатись без болю в очах, і не плакатиму...Тоді я вже навчусь знову не плакати...Їхала додому в навушниках і слухала наші пісні.Було пізно.Підійшов височенний хлопець з сумним розрізом очей.- Ви з України? - спитав англійською.- Так. Як ви здогадались?- У вас сумка-вишита і очі, що багато плакали. Я працював в центрі допомоги біженцям і тепер вмію вибирати українські обличчя. Бачу їх. Не стримався, щоб не перевірити.Я подякувала йому за допомогу нашим.Він слухав мою розповідь про Київ і інші міста, які зараз потерпають від морозів і нелюдів.- Всі думають, що війна далеко від нас, а вона близько.. - сказав.Я думала запропонує обійнятись, звикла до такого в нас.Але тут люди стримані.Він навіть розгубився, коли я протягла руку потиснути.І потис дивно самі пальці..А я згадала фільми про бали..І як там від того як тебе торкнулись залежало, що про тебе думають...Звісно місцеві мабуть в курсі справи як це робити.А я - ні...Спитаю потім в гугла )) Гарного дня всій Україні і українцям.І лише добрих подій.Ми повинні перемогти щоб всі ці смерті неймовірних людей, що боролись за Україну не були дарма..Ми повинні перемогти, щоб не лишати війну у спадок нашим дітям і внукам.Щоб мати цих онуків!! А не стати попелом...Цьом#Дубровська 06.02.2026 Відень