На вокзалі до мене підійшла пані, що читає мене і попросила обійнятись.Далі їде на Суми..Так хочеться обіцяти, що все буде добре!Так хочеться...Але ніхто не любить брехні.Тому обнімаємось, а в неї в очах сльози..Я інколи думаю собі чи нормально це, що люди підходять, а я не накрасила навіть очі.. ранок, світло вимкнули, я не встигла, та й поїхала...Хоча по чесному й не люблю фарбуватись. А коли люди підходять, то наче не відповідаю "парадним виглядом". А потім сама собі кажу, що той "вигляд", нав'язані нам телевізором рамки. І ми коли раді бачити людину, то байдуже нафарбовані її очі чи губи. Головне що вона поряд. Що ми живі. Що рашисти хоч і вносять свої ганебні корективи в наше життя, але не можуть нас перемогти.Люди платять на мій рахунок гроші, я в дорозі щось бронюю, оплачую, .консультую.В автобусі я б так не змогла - навіть з пігулками від закачування.Але може й не потрібно постійно працювати?Знаєте людей, що просто їдуть і дивляться у вікно, без ноута на колінах?- Пахне кавою, значить скоро Львів - думаю я.А це просто в вагоні можна замовити заварну каву ))І навіть з молоком.За 30 гривень.Та Львів і дійсно скоро.А потім Чоп, кордон, Захонь і Будапешт...Буду думати як їхати далі.Хочете розкажу?Чи краще не викладати вам свої подорожі?#Дубровська 12.01.2026 Київ